Історичне джерело

Історичне джерело — носій історичної інформації, певна кількість артефактів минулого (старожитностей), що виникли як продукт розвитку природи й культури та відображають той чи інший бік людської діяльності. Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого[1].

Радзивіллівський літопис, як найдавніше ілюстроване писемне джерело з історії Київської Русі

Типи

Історичні джерела підрозділяються на:

  • Речові — пам'ятки матеріальної культури: знаряддя виробництва, предмети побуту, архітектурні пам'ятники, житло, посуд, одяг.
  • Письмові — зафіксовані на камені, кераміці, папірусі, пергаменті, папері та інших матеріалах літописи, хроніки, документи, мемуари, щоденники, листи.
  • Усні — фольклор, народні пісні, історичні думи, перекази, легенди й міфи, народні прислів'я та приказки, казки.
  • Етнографічні — пам'ятки, які розповідають про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу.
  • Лінгвістичні (мовні) — мовні явища та дані з історії розвитку певної мови.
  • Аудіовізуальні — кіно-, фото- та аудіодокументи (фонодокументи).

Письмові джерела

Такі письмові джерела, як хроніки, документи, листи, займають центральне місце серед інших історичних джерел, їх ще називають первинними історичними текстами або першоджерелами. Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці — статті, монографії, підручники — їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).

По суті можна розділити всі джерела, використовувані в історичних дослідженнях, на два основних класи: історичні й археологічні. Всі знаряддя і результати людської діяльності розглядаються як феномени-артефакти, в яких «закодована» інформація про цю діяльність. У випадках, коли письмові джерела відсутні, доводиться використовувати винятково археологічні джерела.

Науку про історичні джерела, теорію й практику їх використання в історичних дослідженнях називають джерелознавство (історичне джерелознавство).

Речові джерела

Серед інших типів джерел вирізняються саме речові. Велику групу з-поміж них складають археологічні джерела, вивчення останніх, зокрема, дає нам відомості про розселення, культуру, звичаї та вірування людей, які жили задовго до нас. За функціональним призначенням речові джерела поділяються на кілька класів: знаряддя праці, речі побуту, зброя, предмети прикладного мистецтва, монети, ордени, медалі, печатки, прикраси, технічні засоби та пристрої, архітектурні споруди тощо. Кожен з цих класів досліджує окрема спеціальна історична дисципліна (нагороди — фалеристика; медалі — медальєрика; одяг, однострої — етнологія та уніформознавство; печатки — сфрагістика тощо).

Джерела масові і особові

Джерела масові — клас джерел, які характеризуються певною повторюваністю, типовістю та однорідністю вміщеної в них інформації. Аналіз змістовних аналогій змісту таких джерел дає змогу виявити спільні риси різних історичних явищ, простежити в них ту чи іншу закономірність, тенденцію розвитку. До масових джерел належать довідкові, статистичні документи, періодична преса тощо.

На відміну від масових, клас немасових, особових джерел визначається такими рисами, як: індивідуальність змісту, оригінальність інформації, несхожістю відтворення кожним джерелом історичного факту, події, процесу або його визначальних рис.

Поділ джерел на масові та немасові — досить умовний, бо масове джерело може виконувати в певному дослідженні унікальну роль — при вивченні окремого факту, а особове — роль однотипного джерела у вивченні масових явищ. Сучасні засоби формалізації інформації дають змогу обробляти масові джерела за допомогою статистичних та кліометричних методів (див. Кліометрія), цьому сприяє стандарт формуляру (періодична преса, листівки, декларації тощо).

Джерела та література

Див. також

Примітки
  1. Ковальчук Оксана. Зміст поняття «історичне» та фактори, що впливають на його формування в добу романтизму // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. — 2008. — Вип. 16. — С.180
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.