Істрорумуни
Істрорумини (самоназв. Влахи; також хорв. Čiri - чири) - один з східно-романських народів, а також одне з найбільш малочисельних автохонних національних меншин світу. Станом на початок ХХI століття істрорумуни в кількості від 500 до 1000 чоловік проживають в основному на північному сході півострова Істрія, республіка Хорватія, в декількох населених пунктах поблизу гори Учка (Монте-Маджоре).
Ще в XVIII столітті ареал їх розселення простягався від Трієста на півночі до ряду Адріатичних островів на півдні. Історично рідною є Істрорумунська мова. З XVII-XVIII століть істрорумуни стали двомовні, а до кінця XX століття практично повністю перейшли на штокавський діалект хорватської мови. Віруючі, історично православні, в хорватському середовищі сприйняли католицтво. Імена та прізвища повністю хорватизовані (напр. Вального Сміловичі, Звєздана Врзіч та ін.). Історичне заняття істрорумун, як і всіх волоських груп - напівкочове скотарство, в даний час поєднується з сприйнятим у слов'ян землеробством. В середині ХХ століття невелика група істрорумун емігрувала в м.Нью-Йорк, США, де проводить діяльність по збереженню пам'яті про цю мову.
Історія
Питання про історію та етногенез народу дискусійне. На думку лінгвіста О. Денсушяну, в істрорумунів є кілька пластів дакорумунского населення різних епох. На відміну від автохтонних романомовних далматинців, кілька груп волохів, в тому числі і морлахі, мігрували в Істрію з Дакії між IХ і ХIII століттями. В процесі своєї тривалої міграції, дакорумунскі групи йшли спочатку на південь, де контактували з арумунами і слов'янами в VIII-Х століттях, а потім пішли на північний захід Балкан в XI-XIII століттях. У істрорумунській лексиці тому відсутні угорські елементи, яких багато в румунській. Ендоетнонім "румун" не зберігся.