Аббадити

Аббад I був родом із Сирії. C 1023 він служив кадієм, а після падіння Кордовського халіфату зумів зберегти самостійне положення і був визнаний сюзереном більшої частини еміратів (тайф) халіфату. Аббад I безперервно і успішно вів війни проти Фердинанда I Кастильского і Раміро I Арагонського, а також проти дрібних мусульманських правителів.

Син Аббада I — Аббад II аль-Мутадід («Одержувач допомоги [від Аллаха]»)[1] був войовничим і жорстоким правителем. Він підкорив собі багатьох маврських князів і правителів Південної Іспанії.

Мухаммад ібн Аббад Аль-Мутамід («Той, хто сподівається, надіється») був відомий своєю любов'ю до наук і поезії. При ньому була завойована Кордова і остаточно підкорена Малага. 1085 року Аль-Мутамід ібн Аббад об'єднався з правителями Альмерії, Гранади, Баходоса і Валенсії у війні проти Альфонсо VI Кастильського. Ведення війни було доручено Юсуфу ібн Ташфіну, еміру з династії Альморавідів. У 1086 році він остаточно переміг Альфонсо і його союзників у битві при Заллаці, а потім вирішив підкорити всю Іспанію. Аль-Мутамід ібн Аббад звернувся за допомогою до Альфонсо, але був розбитий і в 1091 році був примушений здатися у взятій штурмом Севільї. Аль-Мутамід ібн Аббад був відправлений у Агмату і поміщений у в'язницю, де й помер у 1095 році.

• Аль-Андалус

• Босворт К. Е. Мусульманські династії. Довідник з хронології та генеалогії. Пер. з англ. П. А. Грязневич. М., Головна редакція східної літератури видавництва «Наука», 1971. С. 42; Bosworth C.E. The new Islamic dynasties. A chronological and genealogical manual. N.Y., 1996. Р. 17.(рос.)

• Монархи. Мусульманський Схід VII—XV. — 2004(рос.)