Абрамідзе Павло Івліанович

У квітні 1923 року був призваний до лав Робітничо-Селянської Червоної Армії, вступивши в Грузинську об'єднану військову школу у Тбілісі. Після її закінченням в 1926 році до 1934 року командував різними стрілецькими підрозділами у 5-му Кавказькому стрілецькому полку.

В 1930 році закінчив армійські командно-кулеметні курси Кавказької Червонопрапорної армії. З жовтня 1934 року — командир—комісар 6-го Кавказького стрілецького полку, з квітня 1938 — помічник командира 99-ї стрілецької дивізії Київського військового округу, з вересня 1939 — командир 187-ї стрілецької дивізії. З листопада 1939 року — командир 130-ї стрілецької дивізії, на чолі якої брав участь у радянсько-фінській війні.

8 серпня 1940 року був призначений командиром 72-ї гірськострілецької дивізії Київського Особливого військового окргу (КОВО). Вже з 22 червня 1941 року дивізія брала участь в боях на Південно-Західному фронті в районі державного кордону СРСР. У перші дні війни дивізія стійко оборонялася в ході Львівсько-Чернівецької оборонної операції, за наказом відходячи від рубежу до рубежу. Під час битви під Уманню дивізія опинилася в оточенні. 8 серпня 1941 року генерал П. І. Абрамідзе  потрапив до німецького полону. Спочатку утримувався у таборі для військовополонених у польському місті Замостя, але потім був переведений до концентраційного табору Хаммельбург. Звідти за антинімецьку агітацію серед військовополонених був переправлений у Нюрнберг, а потім у Вайсенбург.

4 травня 1945 року був звільнений американськими військами. Через радянську військову місію з репатріації в Парижі був відправлений у Москву.

12 грудня 1945 року був поновлений у кадрах Радянської Армії[1]. У 1947—1949 роках — начальник військової кафедри Тбіліського інституту фізичної культури, потім на тій же посаді в сільськогосподарському інституті. В 1949—1956 роках — начальник військової кафедри Тбіліського державного університету.

9 серпня 1956 року був звільнений у відставку через хворобу[1].

Жив у Тбілісі, де й помер 3 квітня 1989 року.