Баку

Баку́ (азерб. Bakı, МФА(азерб.): [bɑˈcɯ]) — столиця Азербайджанської Республіки, найбільший промисловий, економічний, і науково-технічний центр Південного Кавказу, а також найбільший порт на Каспійському морі і найбільше місто на Кавказі.

Баку
Bakı
герб
Баку
Основні дані
40°21′59″ пн. ш. 49°50′06″ сх. д.
Країна  Азербайджан
Регіон Баку
Столиця для Азербайджан
Поділ
  • 14 районів[1]<
    • Засновано 1 століття
    Перша згадка 5 століття
    Площа 2130[1] км²
    Населення 2 282 600[1]
    Висота НРМ −28 м
    Водойма Каспійське море
    Офіційна мова азербайджанська
    Назва мешканців англ. Bakuvian, азерб. Bakılı, есп. Bakuano, нім. Bakiner, рос. Бакинец, фр. Bakinoise[2], фр. Bakinois[2] і тур. Bakülü
    Міста-побратими Амман, Басра, Бордо, Вунг Тау, Гонолулу, Дакар, Джидда, Ізмір, Київ, Конья, Майнц, Неаполь, Санкт-Петербург, Сараєво, Стамбул, Тебриз, Х'юстон
    Телефонний код (994) 12
    Часовий пояс UTC+4
    Номери автомобілів 10, 90 і 99
    GeoNames 587081
    OSM r3764541 ·R
    Поштові індекси 370007
    Міська влада
    Мер міста Гаджибала Абуталібов
    Вебсайт bakucity.az
    Мапа
    Баку
    Баку (Азербайджан)
     Баку у Вікісховищі

    Площа міста становить 2130 км².[1] Баку розташований на південному березі Апшеронського півострова. Місто за своєю давниною, величиною території та чисельністю населення є одним із старовинних і найбільших міст Сходу. З населенням Апшеронського півострова населення агломерації становить 2 545,6 тис. жителів.[1][3] Баку удостоєний в 2010 році програмою ООН з довкілля (UNEP), звання одного з головних міст по проведенню Всесвітнього дня довкілля. Подібні міста в Європі обираються щорічно. У 2010 році, разом із столицею Азербайджану, цих титулів удостоєні також Генуя (Італія) і Женева (Швейцарія).[4]

    Етимологія

    За загальновідомою версією назва Баку походить від розм. перс. باد كوبه‎ — «Бадкубе» — «удар вітру», що найімовірніше пов'язано з пануючими там сильними вітрами[5], і послужило зародженню вкоріненого епітета «Баку — місто вітрів». Однак фахівці відзначають, що ця перська форма назви дуже пізня і засвідчена лише з XVII століття.

    Географія

    Місто розташоване в південній частині Апшеронського півострова, на березі Каспійського моря.

    Найбільші міста однієї довготи або широти
    Північ: Самара Казань
    Захід:
    Нью-Йорк
    Мадрид
    Неаполь    		 Схід:
    Ташкент
    Пекін
    Південь: Манама

    Клімат

    Клімат Баку — м'який континентальний і напівпустельний (Класифікація кліматів Кеппена: BSk) з жарким сухим літом, прохолодною зимою і рідкими опадами. У деякі роки випадає багато снігу, а невеликі скупчення снігу трапляються практично щозими. Опади влітку бувають рідко. Середня річна кількість опадів становить близько 210 мм.

    Клімат Баку
    Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
    Середній максимум, °C 6,6 6,3 9,8 16,4 22,1 27,3 30,6 29,7 25,6 19,6 13,5 9,7 18,1
    Середня температура, °C 4,4 4,2 7,0 12,9 18,5 23,5 26,4 26,3 22,5 16,6 11,2 7,3 15,1
    Середній мінімум, °C 2,1 2,0 4,2 9,4 14,9 19,7 22,2 22,9 19,4 13,6 8,8 4,8 12,0
    Норма опадів, мм 21 20 21 18 18 8 2 6 15 25 30 26 210
    Годин сонячного сяйва 89,9 89,0 124,0 195,0 257,3 294,0 313,1 282,1 222,0 145,7 93,0 102,3 2207,4
    Днів з опадами 6 6 5 4 3 2 1 2 2 6 6 6 49
    Днів зі снігом 4 3 0 0 0 0 0 0 0 0 0 3 10
    Джерело: Всесвітня метеорологічна організація (ООН),[6] Обсерваторія Гонконгу[7] (для сонячних годин) / Meoweather (для сніжних днів)[8]

    Історія

    Стародавній світ
    Глиняна статуетка, знайдена в Ічері-Шехер. I тис. до н. е.

    Мабуть, ще на початку нашої ери сучасний Апшеронський півострів лежав на дні моря, оскільки через трансгресію Каспію рівень моря був набагато вище, і низовина нижньої течії Кури перебувала під водою (на що вказують античні карти).[9] Відомості про Баку з'являються в ранньому середньовіччі.

    Причиною виникнення міста на Апшеронському півострові послужили фізико-географічні умови міста Баку, розташування його в центрі перетину міграційних і торгових шляхів, простягнутих з півночі на південь, із заходу на схід («Великий шовковий шлях»), кліматичні умови та паливне і енергетичне багатство, що з найдавніших часів виходить на поверхню землі, і зветься «нафта».[3]

    Середньовіччя
    Палац Ширваншахів, XV століття.

    Перша письмова згадка — VI століття. В багатьох історичних джерелах місто згадувалося завдяки наявності нафти. Баку також було одним з торгових центрів регіону, куди приїжджали слов'янські, хазарські, китайські, сирійські, вірменські, іранські купці.

    З другої половини IX століття Баку потрапив під володіння Ширваншахів і став одним з основних міст Ширвану. Населення займалося ремеслами, торгівлею, рибальством, садівництвом і нафтовидобутком. У 1191 році ширваншах Ахситан I тимчасово переніс столицю держави з Шемахи в Баку. У XII столітті місто було оточене кріпосною стіною і ровом.

    В період нашестя монголів у XIII столітті місто занепало. Але вже в наступному столітті економічне життя Баку знову пожвавилося. Каспійське море в деяких джерелах навіть згадувалося як Бакинське море. З Баку вивозилися різні товари в Золоту Орду, російські князівства, Іран і Середню Азію. У Баку досі збереглися історико-архітектурні пам'ятки — Бухарський і Мултанський (Індійський) карвансараї, що свідчить про торгові зв'язки Баку з вказаними регіонами. В період правління ширваншаха Халіллулаха I (1417–1462) в Баку проводилися істотні будівельні роботи. Комплекс палацу Ширваншахів (який входить до світової спадщини ЮНЕСКО) був створений в цей період. З 1501 року Баку стало частиною Севфевідської держави.

    Баку як торговий центр став привертати увагу Росії. Петро I направив експедицію на Південний Кавказ. 26 липня 1723 року російські війська зайняли Баку, але пізніше в результаті укладеного договору між Росією та Іраном в 1735 році росіяни покинули місто. З російськими військами пішла значна кількість вірменського населення.

    Нафта Баку

    У часи високого Середньовіччя (з VIII по XIII ст.) спостерігаємо численні письмові згадки бакинської нафти в працях арабських учених (Баладзорі, Масуді, Істахрі-Абу, Абу-Дулаф, Бекран та ін.), які описували самовилив нафти на поверхню та ранній колодязний видобуток на Апшеронському півострові. Так, Масуді у своєму трактаті «Середня книга» (перша половина Х ст.) відзначає, що « …в Баку було два головних джерела: з одного добувалася жовта і біла нафта, а з іншого — чорна і синя. Прибуток з кожного джерела становив понад тисячу дирхемів на рік». Масуді та Істахрі, котрі відвідали район Баку в Х ст., зазначали, що нафта й газ використовувалися для нагрівання води, приготування їжі, обпалення вапна, у військових та медичних цілях.

    У X—XIII ст. в селі Балахани добувалася «легка нафта», а в Сурахани — «важка». Географ XIII століття Ібн Бекран пише, що нафту в Баку очищали, щоб позбутися від її поганого запаху і зробити нафту більш придатною для лікування. У 1264 р. під час подорожі через Баку до Персії венеційський купець і мандрівник Марко Поло став свідком видобутку нафти, що просочується на поверхню. На берегах Каспійського моря на території сучасного Азербайджану він бачив як збирали цю нафту. Марко Поло писав у своїй «Книзі про різноманітність світу» про великі ставки, заповнені нафтою, якими, як він писав, можна було б заповнити сто суден. Він також відзначав, що нафту застосовували для освітлення будинків і лікування шкірних захворювань. Він також згадує про спорудження нафтових колодязів і черпання з них нафти.

    Новий час
    Герб Бакинської губернії.

    В середині XVIII століття було створено Бакинське ханство. Баку було знов захоплене росіянами в 1796 році, але через рік Катерина II відкликала війська.

    14 травня 1805 правитель Баку Гусейн Кулі визнав російське підданство, проте, коли в 1806 році російська армія на чолі з Павлом Циціановим підійшла до Баку, Циціанов був убитий за наказом правителя. Незабаром російська армія почала акцію відплати і в кінці того ж року захопила Баку, а Гусейн Кулі втік до Персії.

    Незважаючи на владу Російської імперії, Баку став одним з промислових і культурних центрів Кавказу. Промислове видобування нафти сприяло розвитку міста. У 1847 році на Бібі-Ейбатському родовищі вперше в світі механічним шляхом була пробурена нафтова свердловина. В Баку почався приплив іноземного капіталу, відкрилися офіси Ротшильдів, братів Нобелів та інших. Крім нафтової промисловості розвивалося ткацьке виробництво, відкривалися механічні заводи, тютюнові фабрики, млини, обробні підприємства тощо.

    Бакинський приморський бульвар, 1900.

    8 травня 1883 року була відкрита залізниця Баку — Тбілісі. У 1899 році відкрили конку, був заснований паровий флот у Бакинському порту. До міста з'їхалося багато мігрантів — росіян, євреїв, німців, вірмен, іранських азербайджанців тощо.

    З нафтовим бумом розцвіло культурне життя, відкрилися театри, була побудована будівля опери. Баку стало відоме як «Париж Кавказу»[10]. Толерантність місцевих жителів викликало багато позитивних відгуків. Дослідник Том Рейсс відзначав, що Баку було єдиним місцем у Російській імперії, де євреї могли себе відчувати в безпеці[11].

    1873 року в Баку діяло 80 нафтопереробних заводів. Їхній дим так забруднював повітря, що міська влада ввела заборону будівництва нових підприємств у межах міста. За 2 км від Баку було відведено спеціальний район для промислових виробництв, який дістав назву «Чорне місто».

    Радянський період
    Червона армія в Баку, травень 1920

    За радянських часів Баку стало столицею Азербайджанської РСР і перетворилося на один з адміністративних, промислових, наукових і культурних центрів СРСР.

    В середині квітня 1920 року частини 11-ї Армії РСЧА, розбивши залишки військ Денікіна, підійшли до північних кордонів Азербайджану. 27 квітня радянські війська перейшли азербайджанський кордон і, не зустрівши опору, 28 квітня увійшли в Баку.[12]

    У радянський час Баку стало столицею Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки і перетворилося на один з найбільших адміністративних, промислових, наукових і культурних центрів СРСР. У роки Німецько-радянської війни 1941—1945 років Баку був основним стратегічним центром забезпечення паливом військової авіації та бронетехніки, що було одним з найважливіших чинників перемоги СРСР. У той же час Німеччина будувала плани з метою захоплення бакинської нафти, але завдяки поразці Вермахту в битві за Кавказ Баку не був захоплений. У післявоєнні роки Баку також залишався значущим нафтоносним регіоном СРСР. Однак політична та економічна криза в 80-х роках породила нові реалії в житті радянського Азербайджану і Баку, що призвело до серії страшних трагедій і розколу в суспільстві.

    Чорний січень
    Підрозділи радянської армії в Баку. Зима 1990

    З початком вірмено-азербайджанського конфлікту в 1988–1989 роках в Баку прибула велика кількість азербайджанських біженців з Вірменії. У 1989–1990 роках в місті відбулися безпрецедентні заворушення, що переросли у вірменські погроми в Баку[13][14]. До січня 1990 року в місті залишалося лише близько 27 тисяч жителів-вірмен, переважно немолодих[15]. Погроми відбувалися 13-15 січня 1990 року, коли вигнані з Вірменії азербайджанські біженці стали нападати на місцевих жителів вірменської національності[16][17][18][19]. За час погромів було убито 48 жителів міста вірменської національності.[20][21][22][23] Більше 100 тисяч жителів було вимушено покинути місто[24]. При цьому розквартирований в місті 12-тисячний контингент внутрішніх військ і частини радянської армії не втручалися в те, що відбувається, обмежуючись тільки охороною урядових об'єктів.[25][26][27][28] Після введення додаткових частин Радянської Армії, які зустріли озброєний опір, у період з 20 січня по 11 лютого 1990 року було убито близько 40 військовослужбовців і 140 місцевих жителів, включаючи жінок, дітей і людей похилого віку.[29][30][31][32] Метою військової операції був розгром антикомуністичного Народного Фронту Азербайджану і збереження влади Компартії.[20]

    З 1995 по 1998 роки у Баку виходила незалежна газета «Компас».

    Наші дні

    Оговтавшись від економічної і соціальної криз важких пострадянських років кінця 20-го сторіччя, Баку переживає нині своє нове народження як найбільший економічний і культурний центр Закавказзя.

    Регіональний план розвитку Баку охопить період до 2030 року.

    Держкомітету з містобудування та архітектури Джахангір Годжаєв: Підготовлений в період Радянського Союзу план не відповідає вимогам вільної економіки, і тому за підтримки Світового Банку готується план розвитку Баку. Це буде основою для створення нового генерального плану. Це буде більш довгостроковий документ, що визначає також параметри розвитку всього Баку і оточуючих його селищ і Абшеронського півострова в загальному. Під час підготовки плану буде використана світова практика, прийняті до уваги параметри розвитку міста Сумгайит і Абшеронського району. Поряд з цим проводяться роботи з планування центральної частини міста Баку.

    У травні 2012 року в Баку пройшов 57-й конкурс пісні Євробачення.

    У вересні-жовтні 2012 року в Баку відбулися матчі Чемпіонату світу з футболу серед дівчат віком до 17 років.

    Населення
    Національний склад Баку
    Рік Азербайджанці  % Росіяни  % Вірмени  % Євреї  % Інші  % Населення
    1886[33] 37,530 43.3 21,390 24.7 24,490 28.3 391 0.5 2,810 3.2 86,611
    1897[34] 40,341 36 37,399 33.4 19,099 17.1 3,369 3 11,696 10.5 111,904
    1926[35] 118,737 26.2 167,373 36.9 76,656 16.9 19,589 4.3 70,978 15.7 453,333
    1939[36] 215,482 27.4 343,064 43.6 118,650 15.1 31,050 3.9 79,377 10.1 787,623
    1959[37] 211,372 32.9 223,242 34.7 137,111 21.3 24,057 3.7 56,725 8.7 652,507
    1970[38] 586,052 46.3 351,090 27.7 207,464 16.4 29,716 2.3 88,193 6.9 1,262,515
    1979[39] 530,556 52.4 229,873 22.7 167,226 16.5 22,916 2.3 62,865 6.2 1,013,436
    1999[40] 1,574,252 88 119,371 6.7 378 0.02 5,164 0.3 89,689 5 1,788,854
    2009[41] 1,848,107 90.3 108,525 5.3 104 0 6,056 0.6 83,023 4.1 2,045,815

    Освіта

    Міжнародні відносини

    Міста-побратими

    Наразі, Баку має двадцять сім міст-побратимів.[42]

    Місто Країна Рік
    Амман Йорданія З 1965
    Анкара Туреччина З 1974
    Басра Ірак З 1981
    Бордо Франція З 1987
    Вунгтау В'єтнам З 1992
    Вашингтон США З 1993
    Гонолулу США З 1993
    Дакар Сенегал З 1994
    Джидда Саудівська Аравія З 1995
    Ізмір Туреччина З 1995
    Москва Росія З 1995
    Київ Україна З 1995
    Конья Туреччина З 1996
    Лондон Сполучене Королівство З 1996
    Майнц Німеччина З 1997
    Неаполь Італія З 1997
    Санкт-Петербург Росія З 1998
    Сараєво Боснія і Герцеговина З 1998
    Стамбул Туреччина З 1998
    Тебриз Іран З 1998
    Х'юстон США З 2001
    Балаково Росія З 2002

    Міста-партнери

    Міста, з якими Баку має зв'язки на різних рівнях.[42]

    Місто Країна Рік
    Абердин Шотландія З 2002
    Мінськ Білорусь З 2002
    Ставангер Норвегія З 2002
    Тбілісі Грузія З 2002

    Дипломатичні та консульські представництва

    У місті знаходяться 50 посольств і 4 представництва.

    Членство в місті Баку

    Місто є членом таких міжнародних організацій:[42]

    • Всесвітньої Федерації Міст-побратимів
    • Всесвітньої Організації Міст спадщини (ЮНЕСКО)
    • Всесвітньої Організації Міст Енергетики
    • Міжнародного інституту «Євроград»
    • Союзу Столиць Країн Чорноморської Економічної Співдружності

    Визначні пам'ятки

    Пам'ятники

    Фотогалерея

    Баку в літературі
    • Арабський трактат XIII ст.:
    „Баку – це місто в області Ширвана

    на березі моря. Всю ніч земля його горить,

    як вогонь: ставлять на неї котел,

    і вода на землі його закипає.

    Його товари: нафта чорна, біла, зелена і сіль”.

    Кінематограф

    Особистості

    Див. також

    Посилання

    Джерела
    1. Державний статистичний комітет Азербайджану. Територія, чисельність населення регіонів країни на початок 2018 року. (англ.)
    2. http://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf
    3. Історія Міста Баку́ Архівовано 31 березня 2012 у Wayback Machine. (рос.)
    4. Баку отримав звання головного міста по проведенню Всесвітнього дня довкілля: Суспільство, 24 травня 2010 (рос.)
    5. «БСЭ», ст. Баку (рос.)
    6. World Weather Information Service. Процитовано 09.11.2014.
    7. «Climatological Information for Baku, Azerbaijan» — Hong Kong Observatory
    8. Baku, Azerbaijan. Meoweather. Процитовано 25.02.2013.
    9. С. Н. Муравьев. Птолемеева карта Кавказької Албанії та рівень Каспію, ВДИ, 1983, № 1, стор.117
    10. Лев Нуссимбаум — Эссад Бей — Курбан Саид. История загадки (рос.)
    11. Tom Reiss.The Orientalist. Random House, 2005. P.9
    12. Michael P. Croissant. The Armenia-Azerbaijan conflict: causes and implications. Greenwood Publishing Group, 1998. ISBN 0-275-96241-5, 9780275962418, стр 18 (англ.)
    13. «Pogrom» / Washington Post, Washington, D.C. (21 січня 1990)
    14. Yurchenko, Boris, "A crowd of Armenians and Russians who fled violence in the Azerbaijani capital of Baku register Thursday for relief at an emergency center in Moscow, " Free Press, Detroit (26 січня 1990)
    15. Whitney, Craig R., "When empires fall, not everyone ends up with a state of his own, " New York Times National (14 квітня 1991)
    16. Труд № 020 за 01.02.2001. 10 баллов по шкале Политбюро Архівовано 07.03.2008, у Wayback Machine. (рос.)
    17. Schrader, Esther, "Armenians Who Fled Baku Tell of Atrocities, " Los Angeles Times, Los Angeles (18 січня 1990)
    18. Kenny, Timothy, «30 Die in Soviet Ethnic Riots»/ USA Today (15 січня 1990)
    19. А. Головков Проникающее ранение / Журнал «ОГОНЕК», 6, 1990
    20. Human Rights Watch. «Playing the „Communal Card“: Communal Violence and Human Rights» (англ.)
    21. И. Афанасьев «Заложники неизвестности» / «Учительская газета», Москва, 5, 1990
    22. JTA, "Jews among Azerbaijani casualties, " Washington Jewish Week, Washington, D.C. (18 січня 1990)
    23. Feldmenn, Linda, "Soviet Rein in Azeri Nationalists, " Christian Science Monitor (29 січня 1990)
    24. Buckley, William F., Jr., "The U.S. incorrectly signals the Soviets that using force in Azerbaijan is okay, " Free Press, Detroit (23 січня 1990)
    25. Gumbel, Peter, «Use of Force Is Risky Gorbachev Gamble»/ Wall Street Journal Bowling Green (22 січня 1990)
    26. Keller, Bill, «MOSCOW, Jan. 28 — It now seems clear that the main reason that the Soviet military stormed Baku on the morning of Jan. 20 was to prevent the Communist government of the Azerbaijan republic from falling…,»/ New York Times National (29 січня 1990)
    27. Keller, Bill, «Force as a Last Resort: Armed Power Salvages Moscow's Fading Authority»/ New York Times National (29 січня 1990)
    28. «Warring Nationalists agreed to a truce along a Caucasus battlefield» Wall Street Journal, Bowling Green (26 січня 1990)
    29. «Azerbaijani Militants vowed a 'real guerrilla war' against Soviet forces»/ Wall Street Journal, Bowling Green (24 січня 1990)
    30. «Soviet troops clashed with Azerbaijanis blockading Baku's harbor»/ Wall Street Journal, Bowling Green (25 січня 1990)
    31. «A Soviet military commander said it might be possible to lift a curfew imposed after violent ethnic clashes in Azerbaijan, and expressed hope that troops could begin pulling out in about two weeks.»/ Wall Street Journal, Bowling Green (2 лютого 1990)
    32. Wolf, Charles Jr., «Drawing a line from Tiananmen to Baku»/ Washington Times, Washington, D.C. (23 березня 1990)
    33. (рос.) Свод статистических данных о населении Закавказского края, извлечённых из посемейных списков 1886 года, г. Тифлис, 1893
    34. (рос.) Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. — г. Баку
    35. (рос.) Всесоюзная перепись населения 1926 года, т. 14, Закавказская СФСР, г. Москва, 1929
    36. Soviet 1939 census
    37. Soviet 1959 census
    38. Soviet 1970 census
    39. Soviet 1979 census
    40. (англ.) Ethnic composition of Azerbaijan 1999
    41. (англ.) Ethnic composition of Azerbaijan 2009
    42. Міжнародні зв'язки. Виконавча влада міста Баку. Архівовано 31 березня 2012 у Wayback Machine. (рос.)


    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.