Авл Корнелій Косс Арвіна

Авл Корне́лій Косс Арві́на (лат. Aulus Cornelius Cossus Arvina; IV століття до н. е.) політичний та військовий діяч часів Римської республіки з патриціанського роду Корнеліїв, консул 343 і 332 років до н. е.

Авл Корнелій Косс Арвіна
лат. A. Cornelius P.f.A.n. Cossus Arvina
начальник кінноти
353 до н. е.
начальник кінноти
349 до н. е.
консул
343 до н. е.
консул
332 до н. е.
диктатор
322 до н. е.
феціал
з 320 до н. е.
 
Народження: 4 століття до н. е.
Стародавній Рим
Смерть: не раніше 321 до н. е.
невідомо
Країна: Стародавній Рим
Рід: Корнелії
Батько: Публій Корнелій Рутіл Косс
Мати: невідомо
Шлюб: невідомо
Діти: Авл Корнелій Арвіна та Публій Корнелій Арвіна
 
Військова служба
Звання: начальник кінноти
Битви: Самнітські війни

Походження

Авл Корнелій належав до знатного патриціанського роду етруського походження. Корнелії Косси були гілкою Корнеліїв Малугінських; батьком Авла був імовірно Публій Корнелій Рутіл Косс, військовий трибун з консульською владою 408 р. до н. е.[1]

Життєпис

У 353 році до н. е., коли місто Цере підтримало старого ворога Риму Тарквінії, сенат призначив диктатором Тіта Манлія Торквата, а начальником кінноти став Авл Корнелій[2]. Але укласти вигідний мир з Цере вдалося без війни. Чотирма роками пізніше Авл Корнелій знову став начальником кінноти при тому ж диктаторі, призначеному для проведення виборів, оскільки один з консулів цього року помер до закінчення своїх повноважень, а інший був зайнятий війною з піратами[3].

У 343 році до н. е. Авл Корнелій став одним із двох консулів-патриціїв. Його колегою був Марк Валерій Корв[4]. Саме в цьому році кампанці попрохали у Риму допомоги проти самнітів, внаслідок чого почалася Перша самнітська війна. Діяли консули на різних напрямках: Валерій рушив у Кампанію (і проти нього самніти зосередили свої основні сили), а Корнелій — в Самній[5][1].

Військо Авла Корнелія через необережність консула потрапило в гірську ущелину, де всі панівні висоти були зайняті ворогом. Але загін військового трибуна Публія Деція Муса зміг зайняти одну з височин, і самнітам довелося розділити свої сили та відмовитися від атаки[6]. Вночі загін Деція приєднався до Корнелія, римляни напали на самнітів і завдали їм нищівної поразки: Згідно Тіту Лівію, загинуло тридцять тисяч самнітів[7].

За цю перемогу Авл Корнелій отримав тріумф, спільний з Марком Валерієм Корвом. У дослідників існують сумніви, щодо відповідності дійсності описів римських перемог у Першій Самнітській війні, створених Тітом Лівієм. Це відноситься і до перемоги Авла Корнелія[8][9].

У 332 році до н. е. Авл Корнелій став консулом вдруге — разом з Гнеєм Доміцієм Кальвіном[10]. При цьому інтеррексом, які проводив вибори, був його колега з першого консульства. Рік в цілому був мирним; коли з'явилися чутки про галльську загрозу, сенат призначив диктатора[11][12].

У 322 році Авл Корнелій сам став диктатором[13]. Згідно з одними джерелами, його завданням на цій посаді було тільки подати знак випускати четверики на Римських іграх[14]; згідно з іншим, він був призначений для Другої війни з самнітами та здобув перемогу в битві завдяки тому, що кіннота противника фактично вийшла з бою і почала грабувати обоз[15]. Після цього самніти запропонували Риму мир на колишніх умовах, але сенат їм відмовив, розраховуючи отримати більш істотні поступки. Авл Корнелій же отримав за свою перемогу тріумф. В історіографії розповідь Лівія про ці події ставлять під сумнів[12].

У 320 році до н. е. Авл Корнелій увійшов до жрецької колегії феціалів[16].

Нащадки

Синами Авла Корнелія були Авл Корнелій Арвіна, феціал, і Публій Корнелій Арвіна, консул 306 та 288 років до н. е.[12]

Примітки

  1. Münzer, 1900, s. 1294.
  2. Broughton, 1951, р. 125.
  3. Broughton, 1951, р. 129.
  4. Broughton, 1951, р. 132—133.
  5. Тіт Лівій, VII, 32, 2.
  6. Аврелій Віктор, XXVI, 1—2.
  7. Тіт Лівій, VII, 36, 13.
  8. Ковалёв, 2002, с. 165.
  9. Münzer, 1900, s. 1294—1295.
  10. Broughton, 1951, р. 141.
  11. Тіт Лівій, VIII, 17, 6.
  12. Münzer, 1900, s. 1295.
  13. Broughton, 1951, р. 150.
  14. Тіт Лівій, VIII, 40, 2.
  15. Тіт Лівій, VIII, 38—39.
  16. Broughton, 1951, р. 153.

Джерела та література

Джерела

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.