Агассіз (озеро)
Льодовикове озеро Агассіз — колишнє величезне прильодовикове озеро, що розташовувалось в центрі Північної Америки. Отримуючи льодовиковий стік в кінці останнього льодовикового періоду, воно за площею було більше, ніж всі сучасні Великі озера, разом узятих, і мало обсяг води більший, ніж всі озера у світі[1]. Назване на честь Жана Луї Агассіза — видатного швейцарсько-американського природодослідника.
Агассіз | |
Названо на честь | Луї Агассіз |
---|---|
Держава | Канада і США |
Адміністративна одиниця | Саскачеван |
Наступник | Вінніпег |
Ширина | 476 км |
Вертикальна глибина | 200 м |
Площа | 440 000 км² |
Агассіз у Вікісховищі |
Геологічна історія
Протягом останнього льодовикового періоду, північ Північної Америки була покрита льодовиком, який поперемінно зростав та зменшувався зі зміною клімату. Цей континентальний льодовик, що утворився у період між 30 000 і 10 000 років тому, зараз відомий як Вісконсинське заледеніння і покрив велику частину центральної частини Північної Америки. Під час танення льодовика він утворив величезне передльодовикове озеро[2].
Близько 13 000 календарних років до сьогодення (майже 12 000 тому згідно з аналізом на основі ізотопу вуглецю 14С), озеро займало більшу частину Манітоби, західну частину провінції Онтаріо, північ Міннесоти, схід Північної Дакоти і Саскачеван. У час найбільшої трансгресії озеро займало 440 000 км², це більше ніж будь-яке сьогоденне озеро (включаючи Каспійське море).
Озеро дренувалось в різні часи на південь через Траверс-Гап в Льодовикову річку Воррен[3], на схід через озеро Кельвін (сучасне озеро Ніпігон) і далі в сучасне озеро Верхнє[4] або на захід через річки Маккензі через територію Юкон і Аляску.[1] Кліматологи вважають, що під час найбільшої повені, близько 13 000 тому, озеро скинуло великий об'єм води через район Великих озер і річку Св. Лаврентія в Атлантичний океан. Це могло бути причиною стадіалу пізній дріас[1][5]. Через поновлення льодовика і наступного його танення, близько 9 900 років тому, озеро знову зазнало трансгресії. Ці події мали значний вплив на клімат, рівень моря і, можливо, на ранню людську цивілізацію.
Більша частина остаточного дренування озера Агассіз могло відбутися в дуже короткий час, можливо, всього лише за один рік. Остання велика повінь сталося близько 8 400 календарних років до сьогодення (майже 7 700 тому згідно з ізотопом вуглецю 14С), коли озеро скинуло свою воду до Гудзонової затоки. Остаточне дренування озера відбулося протягом наступних 1 000 років або близько того.
Залишки озера
Вінніпег, Вінніпеґосіс, Манітоба, озеро Лісове та Дощове озеро є залишками стародавнього Агассізу. Обриси і об'єми цих сучасних озер як і раніше, повільно змінюються в зв'язку з диференціальним ізостатичним підскоком.
Інші геологічні і геоморфологічні докази існування озера Агассіз також можна побачити і сьогодні. Піднятий пляж, розташовано за багато кілометрів від будь-якої водойми, позначує межі колишнього озера в різний час. Родючі ґрунти долини Ред Рівер, що тепер дренуються річкою Північний Ред, утворені озерними відкладеннями мулу з озера Агассіз.
Примітки
- Perkins (2002)
- Ojakangas & Matsch (1982), pp. 106-10. The retreat of glacial margins is not caused by a reversal of the glacier's flow, but rather from melting of the ice sheet. Id.
- Fisher (2003), pp. 271-72
- Leverington (2003)
- Broecker (2006)
Джерела
- Boswell, Randy (19 листопада 2007). Noah's Ark flood spurred European farming. CanWest News Service. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 22 листопада 2007.
- Broecker, Wallace S. (26 травня 2006). Was the Younger Dryas Triggered by a Flood?. Science 312 (5777): 1146–1148. PMID 16728622. doi:10.1126/science.1123253.
- Fisher, Timothy G. (March 2003). Chronology of glacial Lake Agassiz meltwater routed to the Gulf of Mexico. Quaternary Research (Academic Press) 59 (2): 271–76. doi:10.1016/S0033-5894(03)00011-5. Архів оригіналу за 10 вересня 2008. Процитовано 18 березня 2009.
- Fisher, Timothy G. (December 2004). River Warren boulders, Minnesota, USA: catastrophic paleoflow indicators in the southern spillway of glacial Lake Agassiz (PDF). Boreas (Taylor & Francis) 33 (4): 349–58. ISSN 0300-9483. doi:10.1080/0300948041001938. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 22 вересня 2007.
- Hostetler, S. W.; et al. (2000). Simulated influences of Lake Agassiz on the climate of central North America 11,000 years ago. Nature 405 (6784): 334–337. doi:10.1038/35012581.
- Leverington, David W.; James T. Teller (2003). Paleotopographic reconstructions of the eastern outlets of glacial Lake Agassiz. Canadian Journal of Earth Sciences 40 (9): 1259–78. doi:10.1139/e03-043.
- Lusardi, B. A. (1997). Quaternary Glacial Geology (PDF). Minnesota at a Glance. Minnesota Geological Survey, University of Minnesota. Архів оригіналу за 3 лютого 2007. Процитовано 22 вересня 2007.
- Ojakangas, Richard W.; Matsch, Charles L (1982). Minnesota's Geology. Minneapolis: University of Minnesota Press. ISBN 0-8166-0953-5.
- Perkins, S. (2002). Once Upon a Lake. Science News 162 (18): 283. doi:10.2307/4014064. Abstract at Bibliography of Canadian Geomorphology. Canadian Geomorphology Research Group. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 15 грудня 2007.
- Pielou, E. C. (1991). After the Ice Age: The Return of Life to Glaciated North America, Chicago: University of Chicago Press, ISBN 0-226-66812-6
- Sansome, Constance Jefferson (1983). Minnesota Underfoot: A Field Guide to the State's Outstanding Geologic Features. Stillwater, MN: Voyageur Press. ISBN 0-89658-036-9.
- Turney, C.S.M. and Brown, H. (2007) «Catastrophic early Holocene sea level rise, human migration and the Neolithic transition in Europe.» Quaternary Science Reviews, 26, 2036—2041; "The Mother of All Floods? November 21, 2007.
- Upham, Warren (1896/2002). The Glacial Lake Agassiz. Monographs of the United States Geological Survey (United States Geological Survey/University of North Dakota) XXV. Архів оригіналу за 23 травня 2009. Процитовано 16 квітня 2009.
- Valley Formation. Fact Sheets. Minnesota River Basin Data Center (MRBDC, Minnesota State University, Mankato. 15 листопада 2004. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 22 вересня 2007.