Аддукт Мейзенгеймера

Аддукт Мейзенгеймера (англ. Meisenheimer adduct) — первісно термін застосовувався до деяких стабільних, помітно делокалізованих циклогексадієнільних аніонів (або солей), утворюваних внаслідок іпсо-приєднання алкоксидних йонів до орто- чи пара-позицій орто- або пара-заміщених нітробензену, зокрема у випадку нітроарильних етерів. Розширено — включає інші аніонні адденди (навіть незаряджені нуклеофіли), інші активуючі групи, будь-які замісники зі сторони приєднання та гетероциклічні аналоги.[1][2]

Синонім — комплекс Мейзенгеймера.

Література

Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.

Примітки

G. A. Artamkina; M. P. Egorov; I. P. Beletskaya (1982). Some aspects of anionic σ-complexes. Chem. Rev. 82 (4): 427–459. doi:10.1021/cr00050a004.
Francois Terrier (1982). Rate and equilibrium studies in Jackson-Meisenheimer complexes. Chem. Rev. 82 (2): 77–152. doi:10.1021/cr00048a001.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] G. A. Artamkina; M. P. Egorov; I. P. Beletskaya (1982). Some aspects of anionic σ-complexes. Chem. Rev. 82 (4): 427–459. doi:10.1021/cr00050a004.

[2] Francois Terrier (1982). Rate and equilibrium studies in Jackson-Meisenheimer complexes. Chem. Rev. 82 (2): 77–152. doi:10.1021/cr00048a001.