Адрієн де Ноайль

Походив із впливової аристократичної родини. Син Анн-Жюля де Ноайля, 2-го герцога Ноайля, маршала Франції. У 1682 році стає губернатором русільйона замість свого батька, а у 1698 року — губернатором Беррі. на цій посаді залишався до 1715 року.

Свою військову кар'єру розпочав під командуванням батька під час Війни за іспанську спадщину. Незабаром стає капітаном 1 полку гвардійців. У 1702 році за свою хоробрість під час військових дій в Іспанії отримує звання бригадира та стає кавалером ордену Золотого Руна, у 1704 році — генерал-майора, у 1706 році — генерал-лейтенанта. У 1709 році захоплює Фігерас. У 1710 році на чолі армії захопив м. Жерону. У 1711 році король Філіп V надав Ноайлю титул іспанського гранда 1-го класу.

У 1715 році обіймав посаду міністра фінансів за регентства Філіпа Орлеанського. Завдяки рішучим діям Ноайля королівство уникло банкрутства, було встановлено фінансовий контроль за державними витратами, покращилися фінанси, що перебували у занепаді внаслідок війни. Втім Ноайль вступив у конфлікт з фаворитом регента Джоном Лоу й у 1718 році пішов у відставку.

Після завершення регентства повертається на службу до короля Людовика XV, де очолює судову палату, що розслідувала фінансові зловживання. У 1724 році король робить Ноайля кавалером ордену Святого Духа.

З 1733 році повертається до амрії, де бере участь у війні за польську спадщину під головуванням Жака Фіцджеймса, маршала Бервіка. Добре зумів проявити себе під час рейнської кампанії. За взяття у 1734 році Філіпсбурга отримує звання маршала. згодом займає Еттінген та Вормс.

Під час Війни за австрійську спадщину у 1743 році очолив французьку армію у Німеччині. Тут 27 червня 1743 року у битві при деттінгені зазнав поразки від авнглійської армії Георга II. після цього на деякий час віддаляється від військових справ. Замість цього отримує посаду державного міністра, на якій займається покращенням фінансів.

У 1744 році призначається державним секретарем з іноземних справ. Під час своє каденції намагався замиритися з австрією, але марно. Того ж року повернувся до військ, де змусив ворогів відступити з Ельзасу.

У 1746 році знову займається дипломатичними відносинами, багато зробив щодо налагодження союзу з Іспанією. Після цього був членов королівської ради до 28 березня 1756 року, коли Ноайль пішов у відставку через свій вік. Помер у Парижі 24 червня 1766 року.

Залишив після себе «Мемуари про політичну s військову історію часів Людовика XIV та Людовика XV (1682—1766)», що було видано друком у 1777 році.

Дружина — Франсуаза Емабль д'Обіньє (1684–1739)

Діти:

• Франсуаза Аделаїда (1704–1776)
• Емабль Габріела (1706–1771), дружина герцога Оноре-Армана де Віллара
• Марія Луїза (1710–1762)
• Луїс (1713–1793), 4-й герцог Ноайль, герцог Еян, маршал Франції
• Пилип (1715–1794), герцог Муши, герцог де Пуа, маршал Франції
• Марі Ганна Франсуаза (1719–1793)

• Françoise Bayard, Joël Felix, Philippe Hamon: Dictionnaire des surintendants et contrôleurs généraux des finances. Comité pour l'Histoire Économique et Financière de la France, Paris 2000, ISBN 2-11-090091-1.
• Die kleine Enzyklopädie, Encyclios-Verlag, Zürich, 1950, Band 2, Seite 259
• Jean de Viguerie, Histoire et dictionnaire du temps des Lumières. 1715—1789, Paris, Robert Laffont, coll. Bouquins, 2003 — ISBN 978-2-221-04810-8