Азаров Ілля Ілліч

Народився 3 серпня (21 липня) 1902 року в місті Санкт-Петербург, у родині службовця. Учасник Громадянської війни. Воював на фронтах проти Юденича, у складі Частин особливого призначення бере участь у подавленні Кронштадтського повтання. Був демобілізований, потім призваний до лав Військово-морського флоту СРСР (1924): був червонофлотцем, потім політруком батареї у дивізіоні кронштадтської фортеці. У 1926 р. закінчив курси Политкерівників при Військово-морському політичному училищі ім. Рошаля. У 1928 р., закінчив курси військової підготовки Політкерівників при Сумській артилерійській школі, став комісаром дивізіону Іжорського укріпленого району (серпень 1928 — травень 1930 рр.). У травні 1930 — травні 1932 рр. — відповідальний секретар ППО Морських Сил Балтійського моря. У травні 1932 по вересень 1933 рр. — відповідальний секретар лінійного корабля «Марат». У вересні 1933 — вересні 1938 рр. — відповідальний секретар есмінця «Серго Орджонікідзе». Паралельно навчався у Військово-політичній академії імені В. І. Леніна, яку закінчив у 1937 році.

З листопада 1939 по серпень 1941 рр. І. І. Азаров — начальник оргінструкторського відділу Політичного управління Тихоокеанського флоту. З травня 1941 року — начальник оргінструкторського відділу Головного Політичного управління Військово-Морського флоту СРСР.

У радянсько-німецьку війну дивізіонний комісар І. І. Азаров  — один із керівників оборони Одеси і Севастополя. Був спочатку заступником начальника Політичного управління Чорноморського флоту, потім (3 19 серпня) — членом Військової ради Одеського оборонного району. Під час оборони Севастополя І. І. Азаров був членом Військової ради Чорноморського флоту (з жовтня 1941 по березень 1943 рр. і з лютого 1944 року. Брав участь у підготовці і проведенні Керченсько-Феодосійської десантної операції. З березня 1943 по лютий 1944 рр. — заступник начальника Головного Політичного управління Військово-морського флоту СРСР.

Після війни, із травня 1947 по липень 1950 рр. — заступник командувача 4-м ВМФ, з липня 1950 по травень 1953 рр. — член Військової Ради 7-го ВМФ. З червня 1953 року — заступник з політичної частини начальника суднобудування ВМФ.

З липня 1956 на пенсії. Помер 16 липня 1979 року. Похований на Кунцевському цвинтарі Москві.

• Контр-адмірал — 13 грудня 1942 року
• Віце-адмірал — 25 вересня 1944 року[1]

• Орден Леніна (1949);
• 3 Ордени Червоного Прапора (1941,1944,1953);
• Орден Нахімова 1-го ступеня (1945);
• Орден Кутузова 2-го ступеня (1945);
• Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня;
  • медалі;
  • іменна зброя.

Рішенням сесії Одеської міської ради від 28 вересня 1977 року І. І. Азарову було присвоєно звання «Почесний громадянин міста-героя Одеси»[2].

• В Одесі іменем віце-адмірала І. І. Азарова названо провулок біля узбережжя Чорного моря; вулицю у Севастополі[3]
• Ім'я віце-адмірала Азарова носив великий десантний корабель «Рівне» (з 25.5.1982 по 25.7.1997 рр.)

Петро Щербаков «Поїзд у далекий серпень» (1971)[4].

• И. И. Азаров. В боевых походах. — М.: Издательство: Министерство обороны СССР, 1960. — 46 с.
• И. И. Азаров. Осажденная Одесса. — М.: Воениздат, 1962. — 212 с. (Военные мемуары).
• И. И. Азаров. Непобежденные. — М.: ДОСААФ, 1973. — 320 с.