Айно Каллас

Айно Каллас народилася в садибі Кійскіля (нині Подберезьє) недалеко від Виборга, яка належала знатній виборзькій родині Крон. Її батьком був письменник Юліус Крон, який періодично видавався під псевдонімом Суоніо. Мати, Марія Ліндроос, була директором Фінської школи для дівчат. У садибі Кійскіля Айно провела свої дитячі роки. Виховувалась в аристократичному середовищі в Гельсинкі.

Творчий шлях Айно почався у шістнадцять років. У фокусі її інтересів часто виявлялися питання про коріння людини. Коло цих інтересів виразилося в збірниках «Пісні й балади» і «Кірсті», а також у повісті «Катінька Рабе», присвяченому дитинству письменниці. Прообразом Катіньки Рабе є сама Айно Каллас. Місцем дії є батьківський маєток під Виборгом. Айно вважала, що багато чого в ній визначило дитинство, і з повагою ставилася до всього, що з ним зв'язане, згодом вона неодноразово відвідувала рідні місця.

В 1900 році Каллас вийшла заміж за майбутнього естонського дипломата, доктора Філіппа Оскара Калласа (1868—1946). У шлюбі народилося п'ятеро дітей: Вирве, Лайне, Сулев, Хиллар і померлий у дитинстві Лембит. Спочатку родина жила в Петербурзі, потім, в 1904 році, переїхала в Дерпт (нині Тарту, Естонія). Айно Каллас дуже захопилася історією і культурою Естонії, тісно співпрацювала з естонською національною літературно-прогресивною групою «Ноор-Ээсти» (Молода Естонія), що виступала за створення національної естонської держави.

Новели, написані Каллас у цей період, перейняті естонською національною ідеєю. Найбільшу популярність одержав збірник новел «За морем» (1904—1905), що полягав із двох частин. За цим збірником пішла новела «Антс Раудъялг», в якій письменниця з реалістичною точністю описує соціальний стан в Естонії того часу й важке становище естонського народу, що перебував під гнітом остзейсько- німецьких баронів і російської влади.

Поворотний момент у творчості Айно Каллас ознаменував збірник новел «Місто кораблів, що спливають» (1913). Цей твір написаний під впливом символізму і містить повно міфічних образів. У цей період в житті Каллас трапилося багато потрясінь, насамперед — зустріч із поетом Ейно Лейно в 1915 році. Повернувшись з Італії, Лейно, підкорювач жіночих сердець із псевдонімом «сумний», уже утомився від богемного життя. Воно встигло накласти незгладимий слід на вигляд письменника, що пізнав розчарування, і гіркоту поразок. Перша зустріч не викликала взаємного інтересу, однак через деякий час вони зустрілися знову. З перших днів їх відносини мали відбиток трагедії. Айно самовіддано намагалася допомогти поетові повернути творчі сили й віру в майбутнє, колишній романтичний настрій у літературі й у житті. Вона прагнула робити все, щоб повернути Фінляндії її поета, чия творчість виявляла на її культуру величезний вплив. Протягом 1916—1919 років Айно розривала своє серце між благополучним чоловіком і страждаючим поетом. Однак погрози самогубства чоловіка й страх Айно за долю своїх дітей стали непереборною перешкодою любові.

Безвихідність відносин лягли в основу подальших добутків як Лейно, так і Каллас. Лейно описав важкий для них обох час у збірнику «Пісні герцога Юхана й Катарини Ягеллонки», а Айно вибрала ім'я головної героїні псевдонімом для біографічної повісті «Катинька Рабе». Вона випустила збірник новел «Чужа кров», головною темою якого є любов, непереможна сила якої або долає всі перешкоди, або знаходить вихід у смерті. Любов у розумінні письменниці — доля, сила, що не підкоряється розуму; любов визначає поведінку людини. Каллас писала про те, що сама пережила. Про свою трагічну любов з Ейно Лейно вона розповіла у своїх щоденниках лише в 1950 році, незадовго до смерті.

В 1920-ті роки чоловік Айно Оскар Каллас став послом Естонської республіки у Великій Британії, тому наступні дванадцять років письменниця жила в Лондоні. Проте, на літо Каллас усамітнювалася від напруженого й метушливого лондонського життя на невеликому острові Гіюмаа, де черпала натхнення для своєї творчості. Романи, створені Каллас у цей період — «Барбара фон Тізенхузен», «Пастор з Рейгі», «Наречена вовка» — написані в архаїчному стилі й перейняті мотивами естонських і лівських легенд. У цих творах відбита жагуча, божевільна любов, що приносить щастя, але в той же час веде до смерті.

У наступні роки Каллас пише п'єси, такі як «Марі і її син» і «Вирсавія на острові Сааремаа», по яких композитор Тауно Пюлккянен написав опери. Після радянської окупації Естонії родина біжить у Швецію, де Оскар Каллас незабаром вмирає. В 1944—1953 роках Айно Каллас жила в Стокгольмі; за ці роки вона опублікувала шість томів щоденників і мемуарів. В 1953 році вона повернулася в рідну Фінляндію, де й померла за три роки.

Узимку 2007 року в архіві видавництва Otava було знайдено листування Каллас із есеїстом і критиком Ганною-Марією Талльгрен, що нараховує майже сто листів. Це листування опублікувала Сілья Вуорікуру навесні 2008 року під назвою «Мистецтво життя». Вуорікуру написала дисертацію про Айно Каллас, зібравши велику кількість раніше не опублікованих матеріалів, пов'язаних з письменницею, у тому числі втрачений рукопис «Вирсавії» з Естонського літературного музею.