Ліви

Лі́ви (лів. līvlizt, дав.-рус. либь; нім. Liven), або ліво́нці (англ. Livonians; нім. Livonen, Livonier) — балтійський угро-фінський народ. Корінне населення історичної Лівонії (сучасна Латвія); заселяв її територію до появи там балтів (латгалів, земгалів, жмуді), слов'ян (русинів, поляків, росіян) і германців (німців, данців, шведів). Були носіями власної лівської (лівонської) мови, спорідненої з естонською та фінською мовами (останній носій лівської, для якого вона була рідною, помер 2013 року). Внаслідок онімечення, русифікації і балтизації практично асимілювалися з місцевим населенням — латишами, естонцями, німцями, росіянами. На початок ХХІ століття становлять національну меншину на власній історичній батьківщині.

Ліви
молодий лівський вояк
Кількість 400 чол.
Ареал
Близькі до: естонці, фіни
Мова латиська, російська, лівська
Релігія лютеранство

Етнографія

Традиційним заняттям лівів, на відміну від балто-слов'янських племен, були риболовля і полювання. Існує інформація, що прибережні ліви займалися також і своєрідною формою піратства.

У районі Домеснеса ліви розводили багаття, привертаючи увагу торгових німецьких і шведських суден, а потім грабували допитливих купців і моряків, які висадилися на лівський берег або ж застрягли на своїх судах на піщаних мілинах біля Домеснеса.

Невипадково, маяк, встановлений російською владою в 1875 р. у Домеснеса отримав назву Колка (в перекладі з лівської — «швидка смерть»). Невід'ємною частиною лівської культури є лівські пісні, традиційно виконувані біля берега моря рідною мовою. Лівська культура мала значний вплив на латиську, зокрема на латиські пісні  — дайни.

Історія

Середньовіччя
Розселення лівів у XII столітті (блакитний колір) і нині (синій колір)
Ліви випробовують Теодоріха Трейденського.

Поява угро-фінських народів у Балтійському регіоні, зокрема в районі Ризької затоки, залишається предметом наукових дискусій. Мовознавці вважають, що пращури лівів дійшли до Східної Балтики близько 1800 р. до н. е. Генетики, на підставі досліджень галогруп Y-хромосом, припускають більш ранню появу протолівів у регіоні — близько 3 тис. років до н. е.

На латвійських землях ліви утворили два анклави — один в Лівонії, інший — на півночі Курляндії. Вони називали себе «узбережниками» (лів. rāndalist) й жили переважно з рибальства. Ліви також займалися полюванням, збиральництвом і землеробством. У середньовіччі вони контролювали важливий торговельний шлях по Західній Двіні (лів. Väina), торгували з готландцями, русинами, фінами, німцями, шведами і данцями.

У другій половині ХІІ ст. до земель лівів прибули християнські місіонери з Данії та Німеччини. Німці заснували в Лівонії Ікскюлльське єпископство (згодом — Ризьке єпископство), що проводило християнізацію місцевих жителів. Спочатку ліви вороже ставилися до християн і навіть вбили другого ікскюльського єписпока Бертольда. Проте, завдяки зусиллям німецького монаха-цистеріанця Теодоріха Трейденського, до католицтва навернулися лівські князі Анно й Каупо (останній відвідав Рим у 1203 році, де зустрівся з папою Інокентієм ІІІ й започаткував рід Лівен, що увійшов до складу німецько-балтійської та шведської шляхти). 1201 року на землі, викупленій у лівів, ризький єпископ Альберт фон Буксгевден заснував місто Ригу. 1206 року лівонські ліви остаточно прийняли християнство й виступали союзниками німців (Ризького єпископства і Ордену мечоносців) в хрестових походах проти сусідніх язичників.

Чисельність
Курляндські ліви (1100—1600, 1835—2000)[5]
1100 1300 1600 1835 1852 1897 1920 1925 1930 1935 1959 1970 1994 1997 2000 2009 2010 2011
20 00015 00015 000207424001312831 123896294418548204187177[6]178[7]180[8]250
Лівонські ліви (1100—1858)[5]
1100 1500 1600 1846 1852 1858
30 000–50 00013 00013 00022228

Видатні ліви
Прапор лівів

Примітки
  1. Provisional results of the 2011 Population and Housing Census Архівовано 8 жовтня 2012 у Wayback Machine. (англ.)
  2. Розселення в Україні
  3. Всероссийская перепись населения 2002 года. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 24 грудня 2009.
  4. RL0428: Rahvastik rahvuse, soo ja elukoha järgi, 31. detsember 2011
  5. Vaalgamaa, s. 159
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 14 квітня 2017.
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 червня 2010. Процитовано 14 квітня 2017.
  8. http://www.pmlp.gov.lv/lv/statistika/iedzivotaju.html

Бібліографія
  • Vaalgamaa, Edgar: Valkoisen hiekan kansa: Liiviläisten historiaa ja kulttuuria. Jälkisanat Valda Šuvcāne. Jyväskylä: Atena, 2001. ISBN 951-796-235-5.
  • Vilho Niitemaa: Baltian historia. täydentänyt Kalervo Hovi. Helsinki: Kustannusosakeyhtiö Tammi, 1991. ISBN 951-30-9112-0.
  • Marjo Mela ja Lembit Valba: Latvian historiaa ja kulttuuria. Rozentāls-seura, 2005. ISBN 951-986-71-1-2.
  • Toivo Vuorela: Suomensukuiset kansat. Helsinki: Suomalaisen kirjallisuuden seura, 1960.
  • Mauno Jokipii: Itämerensuomalaiset, Heimokansojen historiaa ja kohtaloita. Atena Kustannus Oy, 1995. ISBN 951-9362-80-0.
  • Taipale, Pentti. Salatun voiman mies. Matti Pesosen elämä ja toiminta. Herättäjä-Yhdistys r.y. Vaasa 1980. ISBN 951-9013-92-X nid.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ліви

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.