Акбулак (притока Чаткалу)

Акбулак (узб. Oqbuloq — «Біле джерело») — річка в Бостанлицькому районі Ташкентського вілояту Республіки Узбекистан, ліва притока Чаткалу.

Акбулак
41°18′59″ пн. ш. 70°24′48″ сх. д.
Витік
• координати 41°18′59″ пн. ш. 70°24′48″ сх. д.
Гирло Чаткал
• координати 41°30′54″ пн. ш. 70°10′28″ сх. д.
Країни:  Узбекистан[1],  Російська імперія і  СРСР
Регіон Узбекистан[1]
Довжина 434 км
Площа басейну: 886 км²
Притоки: Караарча
Ідентифікатори і посилання
GeoNames 1514696

Опис

Акбулак народжується з високогірних моренних озер на відрогах Чаткальського хребта, що лежать в урочищі Акбулак. Два озера у витоках влітку мають поверхневий стік, вода з двох інших просочується через моренні наноси й осипи, що оточують озера. У верхній течії Акбулак протікає в глибокій долині з крутими схилами[2]. Витоки Акбулаку й верхня течія лежать на території Майдантальської ділянки Чаткальського заповідника, далі річка тече по межі заповідника.

Витоки річки Акбулак

Долина Акбулаку утворилася внаслідок тектонічного розлому в зоні розвитку Кумбельських розломів субмеридіонального простягання. Річкова долина має деревоподібний малюнок. У нижній течії долина річки звивиста, з різкими перегинами. Права частина долини обмежується хребтом Саргардон.

У 1986 році геологи описали Акбулацьку світу (нижній карбон, турнейський ярус), що охоплює ліві притоки річки Чаткал.[3]

Притоки

Всього, в Акбулак впадає 85 приток, загальною довжиною 135 км.

У верхів'ях Акбулаку (середньогірні ділянки замкнутих долин, екрановані від потоків вологого повітря) густота річкових долин невисока.

Водоспад на річці Караарча, притоці Акбулаку

У середній і нижній течії Акбулак приймає велику кількість водотоків. Основні з них наведено нижче (від витоку до гирла)[4]:

  • Киршинди (праворуч);
  • Турасай (зліва);
  • Акшам (зліва);
  • Торгосай (праворуч);
  • Чалмансай (зліва);
  • Алмашахсай (праворуч);
  • Кошмансай (зліва);
  • Абдаксай (праворуч);
  • Тереклісай/Серкелісай[5] (зліва);
  • Саргардонсай (праворуч);
  • Караарчасай (ліворуч).

Відносно великими притоками є останні три.

Освоєння людиною

Приблизно за 3 км вище від впадіння Кошмансая, біля гирла річки Арпапая, на правому березі річки лежав кишлак Акбулак, нині занедбаний.

У 1960—1970-ті роки проводилася геологорозвідка Акбулаку та його приток. З цією метою в 1966 році вздовж Акбулаку від гирла до впадіння Серкелісая прокладено ґрунтову дорогу, біля впадіння річки Серкелісай через Акбулак перекинуто міст.[6] У верхів'ях, на правобережжі Кошмансая, притоки Акбулаку відкрито новий мінерал — силіцид марганцю Mn5Si3, в 2008 році цей мінерал названо мавляновіт.

У радянський час, біля впадіння Караарчі, через Акбулак підвішено трос з люлькою, за допомогою якого можна було переправитися через річку.[7]

Акбулак має достатній гідроенергетичний потенціал. ДАК «Узбекенерго» планує будівництво на Акбулаку гідроелектростанції потужністю 60 МВт.[8]

Нині відвідування Акбулаку туристами ускладнене через близькість останнього до державного кордону. Попри це деякі туристичні сайти пропонують тури, що частково проходять уздовж русла Акбулаку. Як правило, ці описи — бездумні копії популярних у радянський час маршрутів.

Примітки
  1. GEOnet Names Server — 2018.
  2. УМЭ, 2008, с. 307.
  3. Стратиграфический словарь Узбекистана, 2001, с. 42.
  4. Дані отримано з топографічних карт
  5. Частина джерел називає цю річку Тереклісай, інші — Серкелісай
  6. Колбинцев, 1977, с. 38.
  7. Шабанова Н. С., Салихов А. Ф., 1988, с. 13.
  8. Узбекистан планирует построить 7 новых малых и средних ГЭС общей мощностью 937,6 МВт. www.podrobno.uz. Процитовано 2 червня 2020. — Podrobno.uz

Джерела
  • Колбинцев А. П. По дорогам Узбекистана. — Ташкент : Узбекистан, 1977. — 144 с.
  • O'zbekiston Milliy Ensiklopediyasi — O harfi. — Ташкент : O'zME nashriyoti, 2008. — 343 с.
  • Шабанова Н. С., Салихов А. Ф. Маршруты выходного дня. — Ташкент : Медицина, 1988. — 31 с. — ISBN 5-638-0070-4.
  • Крыленко В.И., Крыленко И.В., Крыленко В.В., Дзагания Е.В. О влиянии морфометрических характеристик горных рек на сток наносов. — Донецк, 2006.
  • Попов В.Н. Западный Тянь-Шань. — Москва : Физкультура и спорт, 1978.
  • Стратиграфический словарь Узбекистана / Абдуазимова З. Н. — Ташкент : Гидроингео, 2001. — 580 с.
  • Аркуш карти K-42-93. Масштаб: 1 : 100 000. Видання 1962 р. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.