Аксіологія

Аксіолóгія (від грец. αξια — цінність) — наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язок між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини; розділ філософії.

Зокрема, наука про цінності освіти, у яких представлена система значень, принципів, норм, канонів, ідеалів, які регулюють взаємодію в освітній сфері і формують компонент відносин у структурі особистості.

Аксіологія виховання — орієнтація на цінності, що сприяють задоволенню потреб людини та відповідають особистим запитам і нормам у певній історичній та життєвій ситуації.

Розділ філософії

Виділення та конституювання предметної проблематики А. як самостійної галузі філософської рефлексії було пов'язано:

  • З переглядом обґрунтування етики (в якій буття ототожнювалося з благом) Кантом, який протиставив сферу моральності, тобто свободи, сфері природи, тобто необхідності, що вимагало чіткого розмежування належного і сущого.
  • З розщепленням поняття буття в післягегелівській філософії, яке поділяється на «актуалізоване реальне» і «бажане і належне», рефлексією над тими теоретико-методичними і практично-діяльнісними наслідками, які виникали з тези про тотожність буття і мислення.
  • З усвідомленням необхідності обмеження інтелектуалістських домагань філософії і науки, того, що пізнання не є областю їх монополії та домінування, а також того, що воно також пов'язане складними відносинами з спрямованістю людської волі (для якої критеріальне розрізнення істини і неістини є далеко не єдиним і не завжди визначальним серед інших критеріїв: добро — зло, прекрасне — потворне, корисне — шкідливе тощо).
  • З виявленням неусунення з пізнання оціночного моменту, різних модальностей і (пізніше) типів організації розумової діяльності (логіка, антропологія, лінгвістика, семантика тощо, з якими виявиться пов'язаний новий поворот у розвитку А.).
  • З постановкою під сумнів самих основоположних цінностей християнської цивілізації в концепціях Шопенгауера, К'єркегора, Дільтея та ін, але перш за все з «відкритим викликом» їм, кинутим Ніцше.
  • З усвідомленням, з іншого боку, неможливості редукції поняття цінності до «блага» (традиція, що йде від Платона) або її розуміння як «вартості», економічної цінності (традиція утвердилась в класичній політекономії, істотно переосмислена Марксом в «Капіталі» і покладена потім в основу марксистської аксіології)[1].

Кінець 20 століття

А. виходить на новий етап свого розвитку (ціннісний релятивізм постмодернізму, компаративістська філософія, герменевтичні теорії, філософія та соціологія знання, філософія і соціологія освіти тощо), пов'язаний з трактуванням філософії як культури самосвідомості, як рефлексії над її граничними (смисловими і ціннісними) підставами, як засоби конструювання та освоєння нових «можливих людських світів» (у цьому відношенні співвідноситься з мистецтвом, релігією і наукою), задає не тільки теоретичне, а й практично-духовне ставлення до світу і людини (у цьому плані співвідноситься з етикою, правом і наукою), в тому числі на основі «ціннісного заподіяння» (механізми визначення мети й повинності). А. повертає філософське і соціогуманітарне пізнання до аналізу феноменів особистості та індивідуальності, «людського в людині», сенсів і виправданню людського буття, його ідеалам і імперативам. В даний час А. як теорія доповнюється феноменологією цінностей.

Див. також

Примітки
  1. Новейший философский словарь / сост. А. А. Грицанов. — Мн.: Изд. В. М. Скакун, 1998. — 896 с. — ISBN 985-6235-17-0.(рос.)

Джерела

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.