Алегорія іспанської республіки

Графіка як окремий різновид мистецтва не мала помітного поширення в Іспанській імперії в добу відродження, маньєризму чи бароко. Невеликі потреби задовольнялись зазвичай іноземними майстрами, де писемність, графіка і книгодрукування були поширені набагато більше, ніж у самій Іспанії (Мартен ван Хемскерк. «Імператор Карл V при захопленні Тунісу», гравюра Дірка Курнгерта за малюнком художника).

Потреба в графічних творах, однак, була, особливо при створенні титульних сторінок (фронтисписів). Ще одна галузь побутування графіки в Іспанії - аристократичний портрет, особливо для нових видань. Серед небагатьох іспанських граверів 16 ст. - Хуан де Арфе ( 1535—1603 ), ювелір, котрий також створював і гравюри[1] (портрет поета Ерсільо і Суньїга для видання його поеми «Араукани» ).

Наприкінці 18 ст. серед небагатьох іспанських художників, хто звертався до графіки — Франсіско Гойя ( серія офортів «Капрічос», 1799).

Злам у справах прийшовся на 19 ст., коли в Іспанії пришвидшився історичний процес і розпочалися процеси переходу до капіталістичного виробництва. Отримали поширення нові періодичні видання і журнали, де почала працювати нова генерація буржуазних графіків, ілюстраторів, карикатуристів. Незважаючи на спротив консервативних кіл і цензуру в Іспанї, графіки відгукувались на актуальні події створенням нових графічних творів. Цензура відповіла заборонами і припиненням надто сміливих видань. Декілька разів цензура припиняла оприлюднення і журналу «Ла Флака», що спонукало редакцію відновляти друк під новими назвами[2].

На хвилі політичних змін каталонський художник-карикатурист Томас Пабло Педрет створив Алегорію 1-ї іспанської республіки 1873 р. для журналу «Ла Флака». Каталонці взагалі відрізняються від решти іспанців. Їх культура десятиліттями тяжіла до французьких, а не до іспанських зразків. Каталонський художник і в цьому випадку відштовхнувся від розповсюджених алегорій-зображень республіки у мистецтві сусідньої Франції. Звідси риси пізнього класицизму в зображенні, велична поза крилатої жінки-алегорії, червоний фригійський ковпак (як символ республіканських прагнень ), скрижалі з написом «Закон» [2]. Фігуру алегорії доповнюють атрибути, що роз'яснюють її функції - сніп пшениці, глобус, книга, скульптурне погруддя і палітра художника. Кадуцей бога Меркурія та щогли вітрильника натякали на підтримку торгівлі. Символічне значення мали і трикутник (посилання до гасла французької буржуазної революції «Свобода. Рівність. Братерство») та терези в руці Республіки (натяк на її справедливість і законність[2]).

Досить стандартна алегорія для мистецтва 19 ст. набула також рис сучасності — звідси фігура селянина-плугатаря і фабричні труби-димарі на тлі ліворуч, як ознака підтримки республіканським урядом сільського господарства та індустрії[2].

Поява подібного сміливого і надто радикального зображення в журналі «La Flaca» cтала можливою лише через зречення іспанського короля Амадео 11 лютого 1873 р. і появу 1-ї іспанської буржуазної республіки. Дата 11 лютого 1873 р. подана і Пабло Педретом на постаменті, як початок відліку нової доби іспанської історії.

• « Труды Государственного Эрмитажа», вып. 18, Л, «Аврора», 1977, с. 70

• Мистецтво Іспанії
• Цензура
• Обскурантизм
• Алегорія
• Графіка
• Офорт
• Літографія