Александріно
Александріно — одна з небагатьох вельможних садиб Петергофського шляху, що частково збереглася і дійшла до 21 століття.
| Александріно | |
|---|---|
|
| |
| 59°50′43″ пн. ш. 30°13′13″ сх. д. | |
| Країна |
 Росія |
| Розташування | Санкт-Петербург |
| Тип | палац і садиба |
| Стиль | архітектура неокласицизму і класицизм |
| Архітектор | Валлєн Деламот |
| Засновник | Наталія Олексіївна (дочка Олексія Михайловича) |
| Перша згадка | 1714 |
| Дата заснування | 1770-ті |
  Александріно Александріно (Росія) | |
| |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Історія
У роки Північної війни
Забудова цієї території розпочалася ще в роки Великої Північної війни. Цар Петро І роздав своїм прихильникам ділянки землі на південних берегах Балтійського моря вздовж шляху до Петергофа з правом забудови. Ділянку сучасної садиби Александріно отримала рідна сестра царя — Наталя Олексіївна. У 1716 р. вона померла і її земельну ділянку з садибою розділили на дві.
Східна частина перейшла до Шеремєтєвих. Будівлі цієї частини проіснували до 1930-х рр., коли за часів СРСР були вщент зруйновані.
Західну частину отримав дипломат Толстой Петро Андрійович.
В 1760-ті рр.
У 1760-ті рр. садибу Толстого придбав 1760-ті рр. дипломат Чернишов Іван Григорович, брат полководця Чернишова Захара Григоровича, володаря відомої садиби Ярополець. Іван Григорович зробив непогану придворну кар'єру при Єлизаветі Петрівні і втримав позиції і при Катерині ІІ. Коли в моду увійшов француз-архітектор Валлен Деламот, Чернишов замовив тому проект заміського палацу.
Подальша доля
Садиба дійшла до 20 століття. За часів СРСР використовувалась як комунальне житло. Зазнав втрат пейзажний парк, де на східних його ділянках побудували " Стандартне селище № 3 ". В роки війни 1941-1945 рр. садибний будинок постраждав від артобстрілів. В повоєнні роки будинок відновили та відремонтували без відновлення історичних інтер'єрів. Пізніше садибна територія зарахована до міста, а в палаці розмістили художню школу.
Адреса
Санкт-Петербург, пр. Стачек, б.226.