Архітектура неокласицизму

Неокласицизм виник у переломний період, коли був страх, передчуття катастрофи, що насувається, і бажання знайти опору, щоб встояти в цьому вихорі. Неокласицисти прагнули дотримуватись класичних пропорцій, логіки, мальовничої пластики. Неокласицизм виник як реакція художників і архітекторів на декоративну надмірність модернізму, як бажання знайти втрачену гармонію.

В архітектурі виділяють три періоди поширення неокласичних тенденцій.

• Неокласика в архітектурі оперує статичними, розвиненими горизонтально об'ємами, нівелюючи площину стіни за рахунок використання ордерних елементів, арок та багатої скульптурної пластики. Архітектура неокласики виступає у супідрядній ролі, створюючи тло для монумента.
• Архітектори орієнтувалися на зразки мистецтва античності, копіювали античну ордерну систему і прагнули внести нові мотиви.
• Архітектори неокласицизму берегли встановлені традиції і зводили на їх основі сучасні будівлі.
• Неокласичні споруди вирізняються легкістю, витонченістю і прямолінійністю.
• Архітектори звертали особливу увагу на дотримання пропорцій, прагнули до монументальності. * Стилю властиві стриманість і строгість. Ефектні, масштабні споруди з грецькими елементами — визначна риса будівель у стилі неокласики.
• Проекції та поглиблення, а також світлотіньові ефекти були плоскими; скульптурні барельєфи обрамлялися фризами або панелями. Неокласицизм вплинув на міське планування.

Рисами неокласицизму відзначена архітектурна творчість таких майстрів, як О. Перре і Т. Гарнье у Франції.

У XIX столітті з нових будівельних матеріалів застосовувалася тільки сталь. Наприкінці XIX — початку XX століття почали застосовувати залізобетон, що складається з тонких круглих сталевих стрижнів товщиною від 8 до 32 міліметрів і бетону. Француз Огюст Перре перший зумів створити типові для залізобетону архітектурні форми. Його конструкції дуже раціональні, наприклад жилий будинок на вулиці Франкліна в Парижі і гараж на вулиці Понтье. Перре мав не тільки талант архітектора, але і знання інженера. О. Перре захопився спорудами, заснованими на класичних зразках. Кращими його неокласичними роботами можна назвати церква Нотр-Дам у Ле-Ранси, побудовану в 1922 році, і жилий будинок на вулиці Ренуара в Парижі (1930 рік). У церкві знаходиться вівтарна апсида, де збірні бетонні елементи несущої стіни утворюють орнамент у виді хреста. При будівництві житлового будинку він широко використовував еркери, як і в більш ранньому будинку на вулиці Франкліна. Театральність будинку додають сильно винесені карнизи, криволінійні балконні огородження і ступінчастість у побудові обсягу. Як і Перре, принципи класичної «елементаристської» композиції при проєктуванні будинків і цілих міст сповідував інший француз — Тоні Гарнье (1869—1948). Йому належить солідна праця — проєкт Промислового міста, уперше продемонстрований в 1904 році.

У Німеччині до послідовників неокласицизму відносять Петера Беренса. У його творчості тенденція до класичного розуміння форм помітна в побудованому в Берліні в 1910 році будинку заводу високовольтної апаратури фірми «АЕГ». Мотиви класичної архітектури помітні в оформленні головного входу, який знаходжиться між могутніми вежами сходових кліток, ніби заводський будинок перетворився в монумент. Такі ж тенденції проявилися у будинку німецького посольства в Петербурзі (1912 рік).

У Франції була хвиля неокласицизму в архітектурі та декоративному мистецтві, яку назвали імперським стилем або ампірем. Тренд був оснований на Імперсько-римському стилі та виник, взявши свою назву, за часу правління Наполео́на I Бонапа́рта в Першій французькій імперії, де стиль в призначався для ідеалізації наполеонової влади та французької країни. Стиль проявився також серед буржуа в бідермаєрському стилі на німецькомовних землях, федеральному стилі в США, стилі Регенства у Британії та в наполеонському стилі у Швеції.

У російській архітектурі прагнення установити принципи класики проявилося в роботах І. А. Фоміна, І. В. Жолтовського, В. А. Щуко (до відомих добутків останнього відноситься комплекс будинків Державної бібліотеки в Москві; 1928—1938 роки). До стилізації класичних мотивів звернулися і представники російського модерну. Зараз багато міст Європи, особливо Санкт-Петербург та Мюнхен, виглядають як музеї неокласичної архітектури.

У Франції неокласицизм знайшов вираження у проєктах громадських будівель, а в Англії архітектори будували приватні садиби та міські будинки. Манера англійського неокласицизму відрізнялася від французької. У Франції неокласицизм придбав суворі форми, в Англії всі будівлі були легкими і витонченими. Англійські неокласицистичні інтер'єри були декоративними.

• 
  Пропілеї в Мюнхені, Німеччина
• 
  Британський музей, Лондон, Велика Британія
• 
  Курхаус у Вісбадені, Німеччина
• 
  Королівська шотландська академія в Единбургу, Шотландія

Австрійським неокласиком архітектури називають професора Венської академії мистецтв, керівника архітектурного відділення Отто Вагнера. Його ранні будівлі створювалися під впливом Ренесансу і бароко. Тут брала верх пристрасть до орнаменту. З металевих деталей виникали візерунки, зроблені, як, наприклад, на будинку у Відні, під старовину. Центральний купол з овальними вікнами, волютами і картушами — у стилі бароко. Але під декоративними прикрасами вже почувається простий геометричний обсяг.

Одночасно з Вагнером у Відні працював представник австрійського неокласицизму — Адольф Лоос. Він перший зрозумів проблему і дозволив Ле Корбюзье зайнятися повним розвитком вільного планування. Лооса поєднав правильний обсягу зі зручністю вільного простору під час проєктування вілли Лідо у Венеції (1923 рік) та вілли Ле Корбюзье в Гарше (1927 рік).

• Вільям Чемберс (1723—1796) і Роберт Адам (1728—1792) зіграли найвагомішу роль в архітектурі англійського неокласицизму, започаткувавши його. Неокласицизм стиль нерідко називають просто «стилем Адама» на честь його творця. У творчості митця відчувався вплив античності та англійської палладіанства. У 60-х роках XVIII ст. Адам створив садибні будинки у передмістях Лондона і в Центральній Англії. Особливо цікаві інтер'єри цих будівель, в яких архітектор використовував етруські орнаментальні мотиви (наприклад, Етруська кімната в садибі Остерлі-парк, 1762—1769 рр.). Приймальня в будинку Сайон-хаус прикрашена дванадцятьма колонами з блакитного мармуру з позолоченими капітелями і скульптурами нагорі. Стовбури цих колон справді античні — найдені на дні річки Тібр у Римі, — капітелі і скульптури виконані за малюнками самого Адама. Колони надають кімнаті величний вигляд.
• Історію англійського неокласицизму вісімнадцятого століття завершили архітектори, манера яких відрізнялася від «стилю Адама»: Джордж Денс Молодший (1741—1825) і сер Джон Соун (1753—1837).Найвідомішою спорудою Денсу була в'язниця Ньюгейт в Лондоні. Це будинок, стіни якого зверху до низу були оформлені потужним рустом, що викликало похмуре враження.
• Джон Соун був головним архітектором будівлі Англійського банку (1795—1827 рр.). У своєму будинку в Лондоні він влаштував музей архітектури, який підвів своєрідний підсумок англійському неокласицизму XVIII ст.

• Патріарший кафедральний собор великого князя Володимира, головний храм Українсько Православної церкви Київського Патріархату, був зведений у 1862—1882 рр, у руському неовізантійському стилі, який є різновидом неокласицизму. Проєкт собору приготували архітектори Іван Штром і Павло Спарро, удосконалив архітектор Олександр Беретті.
• Львівська політехніка. В архітектурі змішані композиційні прийоми та елементи оздоблення різних стилів, використані мотиви неокласицизму та [Італія[|італійського]] неоренесансу.
• У радянський період неокласицизм був одним із лідерів. Неокласицисти в українській архітектурі поєднували традицію з ідеями авангарду. Архітектура, як і все мистецтво в Радянському Союзі, мала демонструвати непохитність тогочасного ладу, тому «пролетарська класика» 30-х років у післявоєнний період переродилася у «сталінський» ампір з його гігантоманією. У такому стилі споруд з елементами неокласики чимало в Києві, Харкові. У помпезних громадських спорудах використовували античні ордери, фасади були симетричні, декор мінімальним.

Архітектори конструктивісти та раціоналісти часто співпрацювали з майстрами неокласики; знані метри змінювали свій творчий вектор з плином часу, тому ситуація, коли на одному конкурсі авангардні проєкти були поруч із запропонованими у неоренесансних чи необарокових алюзіях, була типовою для кінця 20-х — початку 30-х років ХХ сторіччя.

• Неокласицизм

• Мистецтво. 10 клас. Автор: Масол Л. М. — К., 2018^{[неавторитетне джерело]}