Алкеїв вірш
Алке́їв ві́рш (або Алкейська строфа) — одна з античних строф, власне чотирирядкова строфа, що складається з різнометричних (логаедичних) стоп.[1]
Алкейська строфа запроваджена еллінським поетом Алкеєм (VII—VI ст. до н. е.) набула викінченого, строгішого вигляду в доробку Горація (65—8 рр. до н. е.), тому пойменована ще й «гораціанською строфою».[1]
Структура
Алкеєва строфа складається з 4 віршів, з яких перші 2 вірші в строфі складаються з 11 довгих і коротких складів такого чергування:[2]
˘ ¯ ˘ ¯ ¯ // ¯ ˘ ˘ ¯ ˘ ˘
третій — з 9-ти складів
˘ ¯ ˘ ¯ ˘ ¯ ˘ ¯ ˘
четвертий — з 10-ти складів:
¯ ˘ ˘ ¯ ˘ // ˘ ¯ ˘ ¯ ˘
Алкейська строфа в українській поезії
Алкейська строфа майже не уживають тепер в європейській поезії та в українській тому, що вони не відповідають духові нашої поезії. Правда, дехто уживав їх у перекладах латинських і грецьких авторів, а зрідка й в оригінальних творах,[2] як, наприклад:
Душа безсмертна! // Жить віковічно їй?!
Жорстока думка, // дика фантазія,
Льойоли гідна й Торквемади!
Серце холоне і томиться розум...
або:
Поки душею я не втонув іще
В нірвану й тіло ще не розпалося,
Я можу ще тебе, Вкраїно,
Серцем кохати й тобі служити.
Коли не читати ці строфи ритмічно, то вони не роблять вражіння в'язаної мови, а просто — прози. Тому наші поети в перекладах часто заступають їх своїми — народніми ритмами і строфами, наприклад,Петро Ніщинський в перекладі «Антигони» Софокля (О. 1883), Іван Франко в перекладі «Царя Ойдипа».[3]
Примітки
- Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ: ВЦ «Академія», 2007
- Богацький П. Мала Літературна Енциклопедія (2002) Сідней ISBN 0-908168-12-8
- Сімович, Василь. «Віршовання» (додаток до Граматики української мови), Берлін, 1919