Алкоголі. Вірші 1898 — 1913

Назва книги «Алкоголі. Вірші 1898–1913» розшифровується у вірші, що відкриває збірку, —«Зона» :

І ти п'єш алкоголь цей палкий як життя Життя що ти п'єш як п'янюче пиття («Зона»)[1].

Автор у захопленні від життя, від його руху й розмаїття. Він палко любить це життя в його різноманітних проявах, приймає його в усій суперечливості та складності. Тому тема життя і його сприйняття поетом є центральною темою цієї збірки. Митець показує життя всебічно. Він уважно придивляється до вируючих паризьких вулиць, центральних площ і передмість. У поле його зору потрапляють і робітники, і художники, і жінки, й емігранти — всі, хто мешкає у рідному йому Парижі. Однак у центрі уваги автора не тільки Париж, а й увесь світ, який він прагне осягнути силою поетичного чуття. Сам автор виступає то в ролі мандрівника, то перехожого, то закоханого поета, а то навіть трибуна епохи, голосу свого покоління.

Життя в зображенні Гійома Аполлінера постає не тільки у різних просторах, а й у різних часових вимірах. До збірки увійшли вірші на теми сучасності й історії, поета цікавить не тільки теперішнє, а й минуле, крізь призму якого він зазирає у майбутнє, прагнучи осмислити поступальний рух людства.

Поезії, вміщені у збірці Алкоголі. Вірші 1898–1913, різні за тематикою і тональністю. Так, у вірші «Зона» поет малює узагальнений образ сучасності, він прагне знайти своє місце в ній, осмислити те, що бачить довкола і що відчуває у собі. У вірші «Кортеж» відтворюється рух людських поколінь, рух самого часу, що стає предметом роздумів митця. «Я і час» — така основна тема цього твору.

Ішов кортеж а де ж моє у ньому тіло
О скільки їх пройшло і всі оті не-я
По дрібці скинулись мені на повне я
Мене як вежу ту потроху будували
І завдяки всім тим тілам речам вікам
Нарешті я постав з'явивсь нарешті сам[1].
(«Кортеж»)

У цій поезії, як і в інших віршах збірки, утверджуються творчі можливості особистості. Автор цікавить себе не тільки як людина, але і як поет, творча особистість. Він вважає, що основне призначення людини — творити. Творити самого себе й увесь світ, «являючи стрункий живий яскравий лад творіння й твориво процес і результат». Знайти своє місце у світі, на його думку, можна лише у процесі його творення. Аполлінер помічає не тільки світлі, а й трагічні сторони життя. У збірці поєднуються протилежні начала: радість буття і сум смерті, кохання й розлука, мрія і розчарування.

«Мінливе це життя мов зрадливий нурт Евріпу»[2]. («Мандрівник»).

З болем констатує він у вірші «Молочна Путь сяйлива сестро…»

«Рід людський іде в підскок танцює задки до безодні» [2].

І все ж таки автор любить це життя, попри «жалі-плачі моїх років» «Орфея клич» , бо він — Орфей, а його поезія — «Орфея клич»  — покликана перетворювати життя силою мистецтва. У збірці органічно поєдналися об'єктивний і суб'єктивний плани. Від зображення життя Парижа автор переходить до розкриття інтимних переживань. Вона містить чимало віршів, де йдеться про кохання, тугу за нездійсненним ідеалом, пошуки гармонії стосунків («Пісня нелюбого», «Міст Мірабо» , «Марія» та ін..). Світ людських почуттів розглядається митцем як невід'ємна частина всесвітнього життя. Для нього «я» не менш важливе, ніж всесвіт, і в глибинах свого «я», як і в реальності, він знаходить безліч вимірів і просторів.[3].

Інтонація віршів, їх емоційна забарвленість і стиль постійно змінюються. У них звучить і захоплення життям, і радість відкриття світу, і трагічні інтонації, і елегійні, гумористичні, навіть викривальні настрої. Аполлінер надає французькому віршу різної тональності, щоб відобразити усе розмаїття буття, що вабить поета. Задушевною ніжністю пройняті строфи «Рейнських поезій», патетика революції бринить у «Вандем'єрі», яскравий український гумор відбито у «Відповіді запорожців турецькому султанові» Джерело.

Збірка увібрала в себе всі «вири життя», і тому при всій різноплановості творів (елегійні, історичні, сучасні тощо) вона сприймається як вираження того «синтезу життя», у яке був закоханий Аполлінер, як вираження самої епохи — початку XX століття. У книзі простежується й інший синтез: поет намагався прищепити французькій літературі віти близьких і далеких культур. Ми знаходимо тут відгомін біблійних сюжетів і німецьких легенд, французької й української історії, античної міфології і сучасної європейської філософії. Синтез різних традицій і поєднання їх із сучасними відкриттями допомагали авторові порушувати проблеми життя у широкому культурному й історичному контексті. Відомий український літературознавець Д. Наливайко у статті «Панорама французької поезії від Аполлінера до Превера» зазначає:

«Можна сказати, що у творчості Аполлінера та поетів його групи завершується перехід від романтичного протистояння дійсності та пов'язаної з ним поетики контрастів і антитез, що становило серцевину й пафос поезії XIX ст., до її синтезування, масштабних поетичних освоєнь в їх нових аспектах і сутностях»[4].

Розпочавши збірку з мотиву «сп'яніння» життям, Аполлінер завершує її на тій самій ноті. Але якщо у першому вірші книги — «Зона» розповідається про життя паризького передмістя, тобто світ постає у локалізованому просторі, то в останньому вірші — «Вандем'єр» — межі простору розширюються до всесвітніх масштабів. Проте поет у захваті і від всесвіту, він стає голосом усіх поколінь, що рухаються вперед дорогою прогресу:

«Спів всесвітнього пияцтва» у збірці «Алкоголі. Вірші 1898–1913» — це спів на честь Людини, Життя, Часу, Всесвіту, Людства.

• О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке «Ранок», 2003. — 266 ст.
• Наливайко Д. Статті «Панорама французької поезії від Аполлінера до Превера»
• Стихи// Лившиц Б. От романтиков до сюрреалистов. Л.: Время, 1934, с.112-123.

• поема-подія
• Гійом Аполлінер — чільна постать європейського авангарду
• 100 книг століття за версією «Le Monde»
• Alcools (повний текст французькою)
• Alcools (Англійський переклад від A. S. Kline)