Поема-подія

Пое́ма-поді́я — ліричний жанр, який створив французький поет Гійом Аполлінер, новаторство поета[1]. Аполлінерівська поетична реформа була спрямована на ствердження засад нового мистецтва. Сам поет визначав його як «новий реалізм», «натуралізм вищого типу», «надреалізм». Він прагнув наситити лірику «прозою життя». В історію літератури Гійом Аполлінер увійшов як знакова постать світового авангардизму.[2].

Характеристика

У «поемі-події» кожна прикмета життя постає як подія, що має велике значення і для ліричного героя, і для всього світу. У такого типу творах відсутні неважливі речі. Для поета важливо все — і рух автомобілів на вулицях, і падіння осіннього листка, і думка, і схід сонця. У «поемі-події» поєднуються епос і лірика. «Поемами-подіями» Гійома Аполлінера стали «Зона», «Пісня нелюбого», «Лист-океан» та ін. Головним предметом зображення у них є не якийсь один епізод чи ліричне переживання, а сама стихія життя. Зображення об'єктивного світу подано через суб'єктивне сприйняття ліричного героя, це своєрідна хроніка часу Аполлінера, а сам автор постає у ролі літописця своєї доби.

Основні ознаки
  • хронікальність;
  • зображення розмаїття життя;
  • утвердження значущості кожної миті, кожного вияву життя;
  • поєднання епічного та ліричного, об'єктивного та суб'єктивного;
  • епохальність (твір — вираження духу епохи);
  • розмовний стиль.[1].

Жан Кокто писав: «Події в «поемах-подіях» — це сама їх поява. Вони не зобов'язані своєю удачею ніяким зовнішнім обставинам. Вони не коментують подій. Вони самі - події, що вимагають коментаря. Так само, як історичні діяння або великі царювання. Народившись, вони обривають пуповину й всі зв'язки, що з'єднують їх з поетом - батьком й матір'ю в одній особі. Вони обертаються навколо нього. Виходять на власну орбіту. Хто розуміє поезію, впізнає їх з першого погляду ... Поема-подія бентежить й притягує сонм наслідувачів. Вона водить їх за ніса, вона як була, так й залишається єдиною в своєму роді, навіть якщо на неї злітаються мухи. Вона не підвладна псуванню. Жодна літературна мода ні на йоту не зменшить в ній ні величі, ні блиску. Такі твори не мають нічого спільного з віршами, які написані з приводу якої-небудь злободенної події, що забезпечує їм блискавичний успіх й обдурює простаків.»[3].

Джерела

  • Аполлинер Гийом «Собрание сочинений в 3 томах» Том 3
  • Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.
  • Кокто Жан «От романтиков до сюрреалистов», М."Время",1934.-135 ст.
  • О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке Х."Ранок",2003.- 266 ст.
  • Стихи// Лившиц Б. От романтиков до сюрреалистов. Л.: Время, 1934, с.112-123.

Виноски

  1. О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке Х."Ранок",2003.- 266 ст.
  2. Аполлинер Гийом «Собрание сочинений в 3 томах» Том 3 Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.
  3. Жан Кокто «От романтиков до сюрреалистов»,М.«Время»,1934.-135 ст.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.