Алое страхітливе

Aloe ferox (укр. Алое страхітливе[1]) — сукулентна рослина роду алое.

Алое страхітливе
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Асфоделові (Asphodelaceae)
Підродина: Asphodeloideae
Рід: Алое (Aloe)
Вид:
A. ferox
Біноміальна назва
Aloe ferox
Mill., 1768
Синоніми

Aloe candelabrum A.Berger
Aloe ferox var. galpinii (Baker) Reynolds
Aloe ferox var. incurva Baker
Aloe ferox var. subferox (Spreng.) Baker
Aloe galpinii Baker
Aloe horrida Haw.
Aloe muricata Haw.
Aloe pallancae Guillaumin
Aloe perfoliata var. ferox (Mill.) Aiton
Aloe pseudoferox Salm-Dyck
Aloe subferox Spreng.
Aloe supralaevis Haw.
Aloe supralaevis var. erythrocarpa Baker
Busipho ferox (Mill.) Salisb.
Pachidendron ferox (Mill.) Haw.
Pachidendron pseudoferox (Salm-Dyck) Haw.
Pachidendron supralaeve (Haw.) Haw.

Назва
Алое страхітливе біля печер Канго в Західно-Капській провінції, ПАР
Алое страхітливе біля містечок Кофімваба і Нгкобо у Східно-Капській провінції, ПАР
Алое страхітливе в ботанічному саду Рурського університету в Бохумі
Квітконос Aloe ferox

Видова назва походить від лат. ferox — «страхітливий»[2].

Історія

Вперше описаний англійським ботаніком Філіпом Міллером у 1768 році у виданні «The Gardeners Dictionary».[3]

Морфологічні ознаки

Алое страхітливе може досягти висоти до 5 метрів у зрілих рослинах, але в середньому воно досягає лише 2 метрів. Сухі листя залишаються на стовбурі. Листки широкі, відрізняються кольором від тьмяно-зелених до сіро-зелених, під час посушливого періоду листя набувають червонуватого кольору. На листяних поверхнях присутні темно-коричневі шипи, вони є більшими на нижній поверхні листя, листкові краї озброєні численними гострими зубцями, які є червоно-коричневого кольору. Складне суцвіття розгалужується на 5-12 гілок. Квітконос щільно набитий численними квітами. Квіти оранжево-червоного, жовтуватого або білого кольору. Квіти трубчастої форми, тичинки виступають за квітку. Цвітіння зазвичай відбувається в зимові (для ПАР) місяці — у травні та червні, але рослини, виявлені в більш холодних місцях, як правило, цвітуть у вересні та листопаді.

Споріднені види

Алое страхітливе можна плутати з алое Марлота (Aloe marlothii) особливо зі зразками з Квазулу-Наталя (раніше класифікованих як Aloe spectabilis). Рослини Aloe marlothii з Квазулу-Наталя мають китиці, що мають трохи трикутну форму, а їхні листя мають шипи, які, як правило, відсутні у Aloe ferox, які ростуть в Квазулу-Наталі.

Місця зростання

Aloe ferox зустрічається в Лесото і Південно-Африканській Республіки (провінції Квазулу-Наталь, Вільна держава, Західно-Капська та Східно-Капська провінції). Росте на висоті до 1000 м над рівнем моря. Алое страхітливе є одним з домінуючих видів в рослинності «сукулентних бушів» у Південній Африці. Його можна зустріти в широкому діапазоні кліматичних умов. Особливо багато в прибережних річкових долинах, а далі у скалистих виступах на плоских, відкритих майданчиках, посушливих скелястих схилах та гірських схилах, де середня температура коливається від 27-31 °С. Може існувати в засушливому кліматі західної частини ареалу, а також у відносно вологих умовах у східній частині ареалу. Річна кількість опадів коливається від 50-300 мм.

Використання

Листя цієї комерційно важливої ​​лікарської рослини широко збирають, а продукти, отримані зі збираного матеріалу, експортуються. Великі обсяги експортуються з 1980-х років, причому протягом останніх 15 років спостерігається зростання торгівлі. Більшість комерційних продуктів збирають з культивованих особин. Збір врожаю відбувається у всіх комунальних районах Східно-Капської провінції, в тому числі в районах Педді, Дутива, Баттерворт і Куну, а також в деяких районах колишнього регіону Транскей.

Охоронні заходи

Вид включений до додатку II конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES).[4]

Включений до Червоного списку південноафриканських рослин (англ. Red List of South African Plants).[5] Має статус «під загрозою зникнення» через колекціонування та міську і промислову експансії.

Формальне законодавство охороняє та контролює використання цього виду в Квазулу-Наталі та Вільній державі[6]. Моніторинг та регулювання необхідні для забезпечення сталого використання в регіонах, де цей вид сильно збирають. У деяких районах надмірне використання та деструктивний збір листя призвели до локалізованого вимирання субпопуляцій.

Алое страхітливе зафіксоване в багатьох природоохоронних територіях та за їх межами.

Див. також

Примітки
  1. Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
  2. Estrela Figueiredo and Gideon F. Smith. What's in a name: epithets in Aloe L. (Asphodelaceae) and what to call the next new species // Bradleya. — 2010. — № 28. — С. 79-102. — DOI:10.25223/brad.n28.2010.a9. Процитовано 11.08.2018.(англ.)
  3. The Gardeners Dictionary: eighth edition no. 22. 1768
  4. Aloe ferox. CITES. Процитовано 11.08.2018. (англ.)
  5. Eastern Tree Aloe. Red List of South African Plants. South African National Biodiversity Institute (SANBI). Процитовано 11.08.2018. (англ.)
  6. Van Wyk and Smith 1996

Бібліографія
  • Ben-Erik Van Wyk, Gideon Smith. Guide to the Aloes of South Africa. — Briza Publications, 2012. — 304 с. — ISBN 1875093419. (англ.)
  • Carter, S., Lavranos, J. J., Newton, L. E. & Walker, C. C. Aloes. The definitive guide: 1-720. // Kew Publishing, Royal Botanic Gardens, Kew. — 2011. (англ.)
  • Germishuizen, G. & Meyer, N. L. (eds.). Plants of Southern Africa: an annotated checklist // Strelitzia. — National Botanical Institute, Pretoria, 2003. — Т. I-VI, № 14. — С. 1-1231. (англ.)
  • Goldblatt, P. and Manning, J. C. Cape Plants: A conspectus of the Cape Flora of South Africa // Strelitzia. — National Botanical Institute, Cape Town., 2000. — № 9. (англ.)
  • Carter, S. Aloaceae // Flora Zambesiaca. — Royal Botanic Gardens, Kew, 2001. — № 12 (3). — С. 98. (англ.)
  • Govaerts, R. (1995). World Checklist of Seed Plants 1 (1, 2): 1-483, 1-529. MIM, Deurne.
  • Glen, H. F. and Hardy, D. S. Aloaceae (First part): Aloe // Flora of Southern Africa 5 Part 1, Fascicle 1:. — National Botanical Institute, Pretoria, 2000. — С. 1-159. (англ.)
  • Raimondo, D., von Staden, L., Foden, W., Victor, J. E., Helme, N. A., Turner, R. C., Kamundi, D. A. and Manyama, P. A. Red List of South African Plants // Strelitzia 25. — South African National Biodiversity Institute, Pretoria, 2009. (англ.)
  • Van Wyk, B.-E. and Smith, G. Guide to the aloes of South Africa // Strelitzia 25. — Briza Publications, Pretoria, 1996. (англ.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.