Альфонс ІІ д'Есте
Альфонс ІІ д'Есте (італ. Alfonso II d'Este) — герцог Ферари, Модени і Реджіо (1559—1597). Був представником династії Есте.
| Альфонс ІІ д'Есте | |
|---|---|
| італ. Alfonso II d'Este | |
 | |
| Народився |
22 листопада 1533[1][2] Феррара, Емілія-Романья |
| Помер |
27 жовтня 1597[1][3] (63 роки) Феррара, Емілія-Романья |
| Поховання | Corpus Domini Monasteryd |
| Діяльність | кондотьєр |
| Титул | Герцог |
| Рід | Дім Есте |
| Батько | Ercole II d'Este, Duke of Ferrarad[4] |
| Мати | Рената I[4] |
| Брати, сестри | Luigi d'Ested, Anna of Ested, Eleonora d'Ested і Lucrezia d'Ested |
| У шлюбі з | Лукреція ді Козімо Медічі, Margherita Gonzaga, Duchess of Ferrarad і Archduchess Barbara of Austriad |
| Нагороди |
 |
.svg.png.webp) | |
Життєпис
Альфонсо був старшим сином Ерколе II д'Есте і Рене Французької, дочки короля Франції Людовика XII й Ганни Бретонської. Будучи ще юнаком, перебував на службі у французького короля Генріха II та воював проти Габсбургів. Незабаром після того, як повернувся до Ферари і став герцогом, Папа Римський змусив Альфонсо вислати свою матір назад у Францію, у зв'язку з її кальвіністським віросповіданням. У 1583 р. уклав союз з імператором Священної Римської імперії Рудольфом II під час війни Османської Імперії з Габсбургами в Угорщині. Кандидатом у королі Речі Посполитої його неофіційно висунув король Франції Генріх III Валуа, і у 1587 р. в якості кандидата на престіл брав участь у виборах короля для Речі Посполитої, але невдало[5].
Престолонаслідування
Зі смертю Альфонсо II в 1597 р. законна лінія його династії обірвалася. Імператор Священної Римської імперії Рудольф II визнав спадкоємцем кузена померлого, Чезаре д'Есте, котрому на той момент було 24 роки від народження. Тим часом, правонаступність була підтверджена лише імператором, але не Папою Римським. У 1598 р. ферарське герцогство перестало існувати та стало частиною Папської області. Таке рішення прийняв Папа Климент VIII; він визнав владу Чезаре д'Есте нелегітимною й сумнівною.
Покровитель наук і мистецтв
При правлінні Альфонсо II герцогство досягло найвищої точки слави. До двору д'Есте були залучені відомі свого часу поети, музиканти та філософи, як Торквато Тасо, Батіста Гуаріні, Луцаско Луцаскі, Ерколе Ботрігарі та Чезаре Кремоніні.
Альфонсо тримав «Кончерто деле Доні» — жіночий вокальний ансамбль, знаменитий своєю виконавською майстерністю. Великі кошти герцог також витратив і на відновлення замку Естенсе, зруйнованого після землетрусу в 1570 році.
Величезні витрати на війни, дипломатію і розкішне життя в результаті завдали значної шкоди скарбниці герцогства, разом з тим підірвавши й економічний стан самого народу.
Особисте життя
- 3 липня 1558 р. Альфонсо одружився з Лукрецією де Медічі, дочкою Козімо I Медічі і Елеонори Толедської. Через два роки після весілля герцогиня померла, ймовірно, від отруєння отрутою.
- 5 грудня 1565 р. Альфонсо одружився вдруге на Барбарі Австрійській (30.04.1539 — 19.09.1572), восьмої доньки Фердинанда I, імператора Священної Римської імперії та Ганни Богемської й Угорської.
- 24 лютого 1579 р. Альфонсо одружився втретє на Маргариті Гонзага (27.05.1564 — 6.01.1618), старшої доньки Гульєльмо I, 3-го герцога Мантуї і 1-го герцога Монферато та Елеонори Австрійської. Остання була племінницею другої дружини Альфонсо — Барбари Австрійської.
У герцога не було дітей, як законних, так і позашлюбних.
Примітки
- SNAC — 2010.
- Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
- Енциклопедія Брокгауз
- Lundy D. R. The Peerage
- (пол.) Przemysław Piotr Szpaczyński, «Mocarstwowe dążenia Zygmunta III w latach 1587—1618», Kraków, 2013. — S.53.
Джерела
- Феррара, город // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XXXVa. — С. 602—606. (рос. дореф.)
- Иван Михайлович Гревс. Эсте, княжеская фамилия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XLI. — С. 78—82. (рос. дореф.)
- (англ.) Burman Edward, «Italian Dynasties», Butler & Tanner Limited, 1988, ISBN 1-85336-005-8
- (італ.) «Alfonso II d'Este» // Dizionario di storia, Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2010.