Аль-Асуад

Аль-Асуад ібн аль-Мунзір (помер після 492/493) малік держави Лахмідів у 472/473 492/493 роках, син і спадкоємець маліка аль-Мунзіра I. Був скинутий за наказом сасанідського шаханшаха і, ймовірно, закінчив свої дні в ув'язненні.

Аль-Асуад
Малік держави Лахмідів
Правління 472/473—492/493
Попередник аль-Мунзір I
Наступник аль-Мунзір II
Біографічні дані
Народження невідомо
Смерть не раніше 492 і не раніше 493
Діти ан-Нуман II
Династія Лахміди
Батько аль-Мунзір I
Мати дочка ан-Нумана з роду Бану-ль-Хайджумана

Походження і прихід до влади

Аль-Асуад став правителем держави Лахмідів після свого батька, маліка аль-Мунзіра I, близько 472/473 року[1]. Аль-Асуад був не єдиним сином аль-Мунзіра I — судячи з усього, певний час найбільш вірогідним наступником аль-Мунзіра був ан-Нуман, який у 420 році командував лахмідськими військами під час походу на Ктесифон. Цілком можливо, що до моменту вступу аль-Асуада на престол ан-Нумана вже не було в живих. Ат-Табарі, який опирався на відомості Хішама ібн аль-Кальбі, писав: «…потім після нього правив його син аль-Асуад ібн аль-Мунзір, матір'ю якого була дочка ан-Нумана з [роду] Бану-ль-Хайджумана… а він — той, кого тримали під вартою перси, двадцять років…». Проблема полягає в тому, що з тексту ат-Табарі не можливо однозначно зрозуміти, кому саме належить визначення «він — той, кого тримали під вартою перси» — до аль-Асуада або згаданого в тому ж уривку Амру ібн Абі Рабіа. Якщо повідомлення про знаходження під вартою належить до аль-Асуада, то з тексту знову ж таки не цілком зрозуміло, коли саме аль-Асуад знаходився в перській в'язниці — до свого вступу на престол, або після того, як його правління закінчилося[2].

Правління

За свідченням ат-Табарі, аль-Біруні, аль-Ісфахані, Ібн Саїда, Ібн Хабіба та Ібн Хальдуна, малік аль-Асуад займав престол держави Лахмідів протягом двадцяти років[1]. Ат-Табарі, ґрунтуючись на даних Хішама ібн аль-Кальбі, стверджував, що аль-Асуад правив двадцять років, з яких за шаханшахі Пероза — десять років, за Валаша — чотири роки, за Кавада I — шість років. Виходячи зі свідчень ат-Табарі і аль-Кальбі, правління аль-Асуада почалося за десять років до смерті шаханшаха Пероза, тобто в 492 або 493 році, і закінчилося через шість років після першого вступу на престол шаханшаха Кавада, тобто близько 493 року[3].

Дещо інакше про правління аль-Асуада оповідає середньовічний автор Абу-ль-Бака аль-Хіллі: «Говорили, що він правив двадцять років. Його правління було в часи Пероза, сина Єздигерда, і Валаша, сина Пероза. Однак потім останній покарав його і заточив до в'язниці, так що той залишався у в'язниці сасанідських правителів двадцять років». З цього повідомлення однозначно видно, що в темницю перси заточили саме аль-Асуада і саме після його двадцятирічного правління. Сумнів викликає лише двадцятирічний термін ув'язнення аль-Асуада. Судячи з усього, аль-Хіллі по-своєму тлумачив вищенаведений уривок з тексту ат-Табарі, з якого не цілком ясно, до чого відноситься двадцятирічний період — до часу правління або періоду ув'язнення. Так, ймовірно, у аль-Хіллі виникло два двадцятирічних строків, що відносяться і до правління аль-Асуада, і до його подальшого ув'язнення у сасанідської темниці. Потрібно зауважити, що Хішам ібн аль-Кальбі, на свідченнях якого ґрунтувався ат-Табарі, згадував саме про двадцятирічний термін правління аль-Асуада і ні про який більше. Звертає на себе увагу і ще одна невідповідність: згідно аль-Хіллі, аль-Асуада заточив до в'язниці шаханшах Валаш, що протиречить наведеному уривку з тексту ат-Табарі[4].

Не збереглося ніяких відомостей щодо того, чим аль-Асуад викликав гнів шаханшаха і що в цей момент відбувалося в аль-Хірі. Якщо вірити аль-Хіллі, правління аль-Асуада було перервано шаханшахом, за наказом якого лахмідський малік був кинутий до темниці. Історичний контекст швидше підтверджує послідовність подій в інтерпретації аль-Хіллі. Мусульманські історики сходяться на думці, що наступником аль-Асуада шаханшах призначив не його сина ан-Нумана, а брата аль-Мунзіра II, що було обумовлено, ймовірно, опалою аль-Асуада і недовірою шаханшаха по відношенню до його сина і законного спадкоємця[5].

Примітки

  1. Мишин, 2017, с. 38.
  2. Мишин, 2017, с. 95—97.
  3. Мишин, 2017, с. 95.
  4. Мишин, 2017, с. 95—96.
  5. Мишин, 2017, с. 96—97.

Література

  • Мишин Д. Е. История государства Лахмидов : [рос.]. — Москва : Садра, 2017. — 448 с. — ISBN 978-5-906859-27-3.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.