Аль Пачіно

Аль Пачіно народився 25 квітня 1940 року в кримінальному районі Нью-Йорка — Східному Гарлемі, у сім'ї бідних сицилійських емігрантів Роуз (при народжені Джерарді) та Сальваторе Альфреда Пачіно. Будучи емоційно вразливою, мати, не витримавши відповідальності за покладені обов'язки, переїхала до своїх батьків. Тому перші два роки він жив із родиною батька.

Але зі вступом США у Другу світову війну 1942 року Сальваторе призивають до армії, тому Альфредо переїжджає у Південний Бронкс до батьків Роуз — Кейт та Джеймса Джерарді. В основному у вихованні онука брала участь його бабуся, яка переймалася за нього, і, бажаючи вберегти від негативного впливу, обмежувала контакти із зовнішнім світом. Дружніші стосунки склалися з дідом, який розповідав йому про Італію[6].

1946 року з фронту повертається Сальваторе, але налагодити родинні стосунки не вдається. Він переїжджає до містечка Ковіна, штат Каліфорнія, у зв'язку з чим відносини з сином обмежуються рідкісними зустрічами.

У підлітковому віці мав серед своїх друзів прізвисько 'Сонні' або 'Актор', прагнув стати бейсболістом. Закінчив школу у віці 17 років, проваливши всі іспити, окрім англійської мови. Після закінчення навчання почав працювати на низькооплачуваних роботах, зокрема рознощиком повідомлень, помічником офіціанта, двірником та поштовим клерком.

Почав палити у дев'ять років, вживати спиртні напої та марихуану у тринадцять, проте ніколи не вживав важких наркотиків. Два його близькі товариша померли від вживання наркотиків у віці 19 та 30 років.

З 1966 року навчався у Лі Страсберга (з яким пізніше зніматиметься у другій частині «Хрещеного батька») і вже у 1969 виграв «Тоні» за роль у виставі «Чи вдягає тигр краватку?» (англ. Does the Tiger Wear a Necktie?), та дебютує на екрані у стрічці «Я, Наталі». Після фільму «Паніка у Нідл Парк», ним зацікавився Френсіс Форд Коппола.

1972 року, відбулася прем'єра фільму Копполи «Хрещений батько», у якому Пачіно зіграв Майкла Корлеоне. Після цього він отримав номінацію на «Оскар» і здобув популярність.

Фільми «Шукач» та «Автора! Автора!» були нещадно розкритиковані критиками. Також 1985 року фільм «Революція» провалився у касових зборах, тож Пачіно вирішив повернутися на театральну сцену. Та він і надалі залишався популярним кіноактором.

Майже через чотири роки він повернувся у кіно. «Море Любові» був високо оцінений критиками і глядачами. 1993 року він отримав Оскара в номінації «Найкраща чоловіча роль» за роль Френка Слейда у фільмі «Запах жінки».

Пачіно свого часу відмовився від ролей, що зробили б його ще популярнішим, наприклад Хана Соло в «Зоряних Війнах» та капітана Вілларда в «Апокаліпсис сьогодні».

Ніколи не був одружений, та має трьох дітей: доньку Джулію, та близнюків Антона й Олівію від Беверлі Д'Анджело. В березні 2015 року з'явилася інформація, що Аль Пачіно зібрався одружитися з Люсіль Сола, з якою він вже зустрічається кілька років.[7]