Англо-маратхські війни

Початок Першої війни припав на дуже важкий для Конфедерації маратхських князівств період. Держава ще не оговталась від поразки, якої зазнала у війні з афганцями, що завершилася розгромом маратхського війська в Паніпатській битві. Як наслідок, відбулося ослаблення центральної влади, посилилися сепаратистські дії прикордонних князів. З метою розколоти Конфедерацію, англійці Ост-Індійської компанії висувають свого кандидата на трон пешви, глави маратхської Конфедерації, Радхунатха Рао. На його підтримку був відправлений англійський загін чисельністю 2500 чоловік. Після незначних сутичок на початку війни настало затишшя, перерване в кінці 1778 року, коли армія маратхі на чолі з Наною Фарнавісом завдала поразки англійцям, змусивши англійський загін відступити. У той же час в союз з Ост-Індійською кампанією вступили Махаджі Скіндія з Гваліору та раджа Нагпуру. Війну завершив 17 травня 1782 року Салбайський мир, за яким Компанія отримувала острів Сальсетте і округ Басейн поблизу Мумбая, але відмовлялася далі підтримувати Радхунатха Рао.

Частина статей Салбайського договору, укладеного з Компанією пешвою Баджі Рао II, були для маратхської Конфедерації дуже важкі або принизливі. Так, маратхи не мали права здійснювати зовнішньополітичні відносини інакше, як через Ост-Індійську компанію, а також повинні були утримувати на свої кошти британські війська, що знаходилися на території Конфедерації. Все це призвело до відмови Конфедерації визнавати умови Салбайського миру, що призвело до початку Другої англо-маратхської війни. У результаті військових дій, що тривали до 1805 року, маратхи були розгромлені, Компанії перейшло місто Делі та колишній васальний Гваліор. Конфедерація змушена була визнати себе васалом Ост-Індійської Компанії.

Приводом для початку Третьої війни стали набіги нерегулярних маратхських кавалерійських частин Піндара на території, підконтрольні Ост-Індійській Компанії. В похід проти 30 тисяч воїнів Піндара англійський воєначальник Воррен Хастінгс виставив дві армії загальною чисельністю 120 тисяч чоловік. У результаті пешва Баджо Рао II виступив проти англійців, незважаючи на проголошений раніше нейтралітет. У битві при Кирки 5 листопада 1817 року маратхи були розбиті. Після ще однієї невдалої спроби боротьби з англійцями пешва втік і британці зайняли Пуну. Наприкінці листопада відбувся військовий конфлікт між Компанією та іншим маратхським князем, Мітходжі II. Останній виступив із загоном у 20 тисяч воїнів і 36 гарматами на зайнятий англійцями Нагпур. У битві при Сітабальді, маратхська армія була зупинена 1500 англійськими солдатами, після чого було укладено перемир'я. Наприкінці листопада проти Ост-Індійської Компанії пішов походом володар Холкар, але 21 грудня 1817 року в битві при Махідпурі його війська були розгромлені.

20 лютого 1818 року знову відбулася битва (при Ашті) між кавалерією пешви та англійцями, і знову перемогли англійці. У травні пешва і Ост-Індійська Компанія почали вести переговори про мир, і 2 червня пешва Баджо Рао II здався англійцям. Військові дії закінчилися у квітні 1819 року капітуляцією маратхської фортеці Асіргарх.

Головним підсумком 3-х англо-маратхських воєн був крах однієї із наймогутніших індійських держав — Маратхської конфедерації. Територія, підвладна її лідеру, пешві, скоротилася до меж невеликого князівства Сатара. Маратхські князівства Холкар і Берар також були приєднані до території Компанії. Таким чином, під контроль англійців перейшла значна частина Західної і Центральної Індії — Махараштра, Гуджарат, частково Раджастхан.

• Duff J.G. «History of the Mahrattas», v.1-2, Oxford 1921.

Імперія Маратха