Андре Воллебе

Народився в Берліні, в тій частині міста, яка належала до Східної Німеччини. Активно займатися веслуванням на байдарці почав у ранньому дитинстві, проходив підготовку в місцевому спортивному клубі «Берлін-Грюнау».

Першого серйозного успіху на дорослому міжнародному рівні досягнув у сезоні 1981 року, коли потрапив до основного складу національної збірної НДР і побував на чемпіонаті світу в англійському Ноттінгемі, звідки привіз бронзову нагороду, яку виграв у змаганнях чотиримісних екіпажів на дистанції 1000 метрів. Два роки по тому на світовій першості у фінському Тампере разом зі своїм напарником Франком Фішером завоював у двійках дві золоті медалі: на п'ятистах метрах і на тисячі. Розглядався як кандидат для участі в літніх Олімпійських іграх 1984 року в Лос-Анджелесі, проте країни соціалістичного табору з політичних причин бойкотували ці змагання, і замість цього він виступив на альтернативному турнірі «Дружба-84».

1985 року на чемпіонаті світу в бельгійському Мехелені Воллебе здобув золото в програмі четвірок на п'ятистах метрах. У наступному сезоні на аналогічних змаганнях у Монреалі захистив чемпіонське звання в четвірках на півкілометровій дистанції і став чемпіоном в двійках на кілометрі, поступившись лідерством екіпажу з Румунії. Завдяки низці вдалих виступів удостоївся права захищати честь країни на Олімпійських іграх 1988 року в Сеулі — виграв бронзові медалі на тисячі метрів в одиночних байдарках і четвірках, в першому випадку програв у фіналі американцю Грегу Бартону й австралійцеві Гранту Девісу, тоді як у другому пропустив уперед спортсменів з Угорщини та СРСР. Також брав участь у змаганнях двійок на п'ятистах метрах, де зумів вийти у фінал, але у вирішальному заїзді показав лише сьомий результат.

На чемпіонаті світу 1989 року в болгарському Пловдиві Воллебе здобув бронзу в заліку чотиримісних байдарок на дистанції 1000 метрів. У наступному сезоні на світовій першості в польській Познані повторив це досягнення й додатково виграв срібло в четвірках на п'ятистах метрах.

1991 року на чемпіонаті світу в Парижі в складі екіпажу, куди також увійшли веслярі Томас Райнек, Детлеф Гофман і Олівер Кегель, Воллебе завоював одразу три медалі у змаганнях байдарок-четвірок: дві золоті на п'ятистах і десяти тисячах метрів, і срібну на кілометрі (у фіналі поступився команді Угорщини). Бувши одним з лідерів збірної об'єднаної Німеччини, успішно пройшов кваліфікацію на Олімпійські ігри 1992 року в Барселоні, де цього разу здобув на кілометровій дистанції четвірок золоту медаль, крім нього до складу екіпажу входили Райнек, Воллебе і Маріо фон Аппен[1].

Ставши олімпійським чемпіоном, Андре Воллебе ще протягом декількох років залишався в основному складі національної збірної й продовжував брати участь в найбільших міжнародних регатах. Так, 1993 року виступив на чемпіонаті світу в Копенгагені й знову виграв медалі у трьох дисциплінах чотиримісних байдарок: срібло на п'ятистах метрах, золото на кілометрі і на десяти кілометрах, ставши таким чином восьмиразовим чемпіоном світу. У 1994 і 1995 роках на першості світу в Мехіко і на домашньому чемпіонаті світу в Дуйсбурзі здобув бронзові медалі в четвірках на 1000 м і 200 м відповідно. Невдовзі після цих змагань прийняв рішення завершити кар'єру професійного спортсмена. За видатні спортивні досягнення тричі нагороджувався орденами «За заслуги перед Вітчизною» (1984, 1986, 1988)[2][3][4][5].

Залишивши великий спорт, 1996 року зайнявся бізнесом, разом зі своїм багаторічним партнером по команді Франком Фішером був власником магазину спортивного інвентарю в Берліні. Помер 29 грудня 2014 року від раку підшлункової залози[6].

• Андре Воллебе — олімпійська статистика на сайті Sports-Reference.com (англ.) (архівна версія)
• Андре Воллебе — медалі на найбільших міжнародних змаганнях(англ.)
• Списки чемпіонів та призерів з веслування на байдарках і каное (1936—2007) (англ.)