Андронік Дука
Андронік Дука (грец. Ανδρόνικος Δούκας; бл. 1048, Константинополь — 14 жовтня 1077, Константинополь) — державний та військовий діяч Візантійської імперії.
| Андронік Дука | |
|---|---|
| Народився |
1006 Константинополь, Візантійська імперія |
| Помер |
14 жовтня 1077 ·набряк |
| Країна |
 Візантійська імперія |
| Національність | грек |
| Діяльність | офіцер |
| Посада | протовестіарій |
| Військове звання | генерал |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Дуки |
| Батько | Іоанн Дука |
| Мати | Irina Pegonitissad |
| Брати, сестри | Q107289467? |
| У шлюбі з | Maria of Bulgariad |
| Діти | Іоанн Дука (мегадукс), Ірина Дукена, Михайло Дука, Theodora Doukainad, Stephanos Doukasd, Konstantinos Doukasd і Anna Doukainad |
Життєпис
Походив з династії Дук. Син Іоанна Дуки, цезаря (брата імператора Костянтина Х), та Ірини Пегонітісси, доньки аристократа Нікетаса Пегоніта. Дата народження невідома. Здобув класичну освіту. У 1060-ті роки обіймав посаду стратега феми Фракісій.
Зумів розпочати кар'єру за імператора Романа IV Діогена, отримавши посаду протовестіарія. У 1068 році на посаді проедра й архітега брав участь у поході до Північної Сирії, де було захоплено фортецю Ієраполь. 1071 року в новому поході імператора проти сельджуків очолив союзницькі та стратіотські загони. Брав участь у битві біля Манцикерту, в якій очолював резерв. Під вечір імператор наказав відступати, але через непорозуміння Андронік Дука пішов зразу до Манцикерта, не забезпечивши відхід Романа IV, в результаті останній потрапив у полон. Але Андронік оголосив того загиблим, в результаті чого призвів до паніки. В подальшому його звинувачували в загальній поразці візантійців. Того ж року призначено доместіком схол Сходу.
У 1072 році отримав посаду мега доместика (великого доместика) і разом з братом Костянтином за наказом імператора Михайла VII рушив переходити Романа Діогена, якого сельджуцький султан Алп-Арслан відпустив з полону. Зрештою Андронік Дука захопив колишнього імператора в Кілікії, доставивши того до Константинополя. Але він виступив проти осліплення Діогена.
У 1073 році стає пропроедром (одним з вищих сановників імперії). У 1074 році разом з батьком очолив війська проти бунтівних норманів на чолі із Русселем де Байлеулем, але зазнав поразки, пораненим потрапив у полон. Згодом здобув свободу й вимушений був лікуватися, але зрештою помер 1077 року від набряку.
Джерела
- Polemis, Demetrios I. (1968). The Doukai: A Contribution to Byzantine Prosopography. London: Athlone Press.
- Jean-Claude Cheynet, " Manzikert: Un désastre militaire ? ", Byzantion, vol. 50, 1980, p. 410—438.
- Warren Treadgold, A History of Byzantine State and Society, Stanford University Press, 1997 (ISBN 0-8047-2630-2)
- Cheynet J.-Cl. La place de Smyrne dans le thème des Thracesiens // AUREUS: Volume dedicated to Professor Evangelos K. Chrysos. Athens, 2014. P. 107—109, no. 5