Андронік III Палеолог
Андронік III Палеолог (грец. Ἀνδρόνικος Γ' ὁ Νέος Παλαιολόγος; * 25 березня 1297, Константинополь — † 15 червня 1341, Константинополь) — імператор Візантійської імперії з 1328 по 1341.
Андронік III Палеолог | |
---|---|
грец. Ἀνδρόνικος Β' Παλαιολόγος | |
Андронік III Палеолог. Мініатюра на манускрипті 14 ст. | |
Імператор | |
Початок правління: | 1328 |
Кінець правління: | 1341 |
| |
Попередник: | Андронік II Палеолог |
Наступник: | Іоанн V Палеолог |
| |
Дата народження: | 25 березня 1297[1] |
Місце народження: | Константинополь |
Країна: | Візантійської імперії |
Дата смерті: | 15 червня 1341[1][2][3] (44 роки) |
Місце смерті: | Константинополь |
Діти: | Іоанн V Палеолог, Михайло Палеолог, Марія Палеолог, Ірена Палеолог |
Династія: | Палеологи |
Батько: | Михайло IX Палеолог |
Мати: | Ріта |
Біографія
Андронік III Палеолог був сином Михайла IX Палеолога і вірменської принцеси Ріти. Виріс при дворі діда Андроніка II, який з неприязню ставився до юнацьких витівок спадкоємця, однак не міг нічого з тим зробити до 1320 року, коли його товариші помилково підстерегли біля будинку коханки і вбили молодшого сина Михайла IX і брата Андроніка III — Мануїла. У тому ж році помер і їхній батько. 1321 року вступив у конфлікт з Золотою Ордою 1323 року почав війну проти болгарського царя Михайла I Шишмана, захопивши Філіппополь. Також в тому ж році візантійське військо відбило напад Золотої Орди, зверхника Болгарії.
Тоді імператор позбавив онука права на трон. Послідувала міжусобиця. Андроніку вдалося залучити на свій бік шляхетних жителів столиці та впливового і заможного Іоанна Кантакузіна. Під їхнім тиском Андронік II був змушений у 1325 визнати онука співправителем, доручивши йому управління Фракією і Македонією.
У травні 1328 року Андронік змусив вже старого свого діда відректися від престолу і відправив його в монастир, ставши єдиновладним правителем Візантії. 1331 року візантійці зазнали поразки від ординців, а імператор визнав зверхність Золотої Орди та погодився сплачувати данину Узбек-хану. Втім вже у 1337 році відмовився платити данину, за що візантійські володіння до Геллеспонту протягом 50 діб зазнавали руйнувань від ординців. 1341 року Узбек-хан готував новий похід, але дипломатією вдалося його попередити.
Під час царювання Андроніка всіма справами керувавв Іоанн Кантакузин, який після його смерті став у 1347 році співправителем його сина Іоанна V Палеолога. Під керівництвом Кантакузина була проведена реформа судових установ та будівництво нового флоту, за допомогою якого вдалося відвоювати у генуезців острови Хіос, Лесбос і Фокіда. Помітно зріс вплив монастирів, причому в справах не тільки церковних, а й світських.
Першою дружиною Андроніка була Адельгейд-Ірина з Брауншвайгу-Ґрубенгаґену (1293—1324). Після її смерті він одружився з Анною Савойською, яка після його смерті була регенткою при восьмирічному Іоанні V Палеолозі.
Див. також
Примітки
- Encyclopædia Britannica
- Lundy D. R. The Peerage
- Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia Catalana, 1968.