Андріасян Аркадій Георгійович

Арка́дій Гео́ргійович Андріася́н (часто зустрічається — Андреасян) (вірм. Արկադի Գեորգիի Անդրեասյան; рос. Аркадий Георгиевич Андріасян; 11 серпня 1947, Баку, Азербайджанська РСР, СРСР — 23 грудня 2020) — радянський футболіст (півзахисник), тренер. Чемпіон і володар Кубка СРСР, призер Олімпійських ігор. Майстер спорту СРСР (1971). Майстер спорту СРСР міжнародного класу та заслужений тренер Вірменської РСР (1982). Є віце-президентом єреванського «Арарату».

Аркадій Андріасян
Особисті дані
Повне ім'я Аркадій Георгійович Андріасян
Народження 11 серпня 1947(1947-08-11)[1]
  Баку, Азербайджанська РСР, СРСР
Смерть 23 грудня 2020(2020-12-23)[2] (73 роки)
  Єреван, Вірменія
Зріст 174 см
Вага 70 кг
Громадянство СРСР → Вірменія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
1965—1966 «Ширак» 38 (3)
1966—1967 «Арарат» (Єреван) 0 (0)
1967—1968 «Севан»
1969—1978 «Арарат» (Єреван) 242 (62)
Національна збірна
1971—1972 СРСР (олімп.) 5 (3)
1972—1975  СРСР 12 (1)
Тренерська діяльність**
1979—1981 «Котайк»
1981—1983 «Арарат» (Єреван)
1984—1985 «Спартак» (Октемберян)
1986 «Котайк»
1986—1989 «Арарат» (Єреван)
1991 «Котайк»
1992—1993 «Звартноц» (Ечміадзін)
1993—1995 «Оменмен»
1996—2003 «Арарат» (Єреван)
2005 «Лернаїн»
2007—2008 «Міка»
2009 — н. в. «Арарат» (Єреван) віце-президент
2009 «Арарат» (Єреван) в. о.
2011—2012 «Арарат» (Єреван)
Звання, нагороди
Нагороди
Майстер спорту СРСР міжнародного класу

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Клубна кар'єра

Вихованець школи бакинського «Нафтовика». З першого разу (1966—1967) в основу «Арарату» не пробився, провів кілька сезонів у нижчих лігах. В 1969 році був знову запрошений у «Арарат». Дебют у вищій лізі відбувся 4 квітня в матчі проти «Динамо» (Київ), програному єреванцями чинним чемпіонам з рахунком 1:4.

Статистика виступів
Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Всього
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
Ширак 1965, 4-а зона класу «Б» 24 3 0 0 0 0 24 3
1966, 2-а група класу «А» 14 0 0 0 0 0 14 0
Всього 38 3 0 0 0 0 38 3
Севан 1967, 4-а зона класу «Б» ? ? 0 0 0 0 ? ?
1968, 4-а зона класк «Б» 39 10 0 0 0 0 39 10
Всього  ?  ? 0 0 0 0  ?  ?
«Арарат» (Єреван) 1969 34 3 1 0 0 0 35 3
1970 28 5 4 0 0 0 32 5
1971 30 3 4 0 0 0 34 3
1972 27 9 2 0 4 1 33 10
1973 24 13 6 0 0 0 30 13
1974 27 6 4 2 3 1 34 9
1975 27 10 5 4 5 1 37 15
1976 20 8 3 0 0 0 23 8
1977 2 1 1 0 0 0 3 1
1978 23 4 0 0 0 0 23 4
Всього 242 62 30 6 12 3 284 71
Всього за кар'єру ? ? ? ? ? ? ? ?

Кар'єра тренера

Тренерську кар'єру Аркадій Андріасян розпочав у 1979 році в абовянському «Котайку», який виступав у другій лізі чемпіонату СРСР. Андріасян в перший рік свого правління вивів команду на п'яте місце у закавказькій зоні, на наступний рік — на друге, а в 1981 — на перше. Успіх Андріасяна-тренера був помічений, і керівництво республіканського Спорткомітету запропонувало йому очолити Арарат. Дебют у вищій лізі 1982 року для Андріасяна склався вдало. Після перемоги у восьмому турі над краснодарською «Кубанню» команда вийшла на перше місце і продовжувала одноосібно лідирувати аж до перерви в чемпіонаті (після 14 туру), пов'язаного з участю збірної СРСР на чемпіонаті світу 1982 року в Іспанії. Андріасян у складі радянської делегації провідних футбольних фахівців країни відбув на чемпіонат світу. Повернувся він із світового футбольного форуму та застав команду «Арарат» в жалюгідному стані — вона втратила боєздатність і, головне, здала у функціональному плані. У підсумку «Арарат» зайняв у чемпіонаті країни 5 місце, що було високо оцінено, і він був удостоєний звання заслуженого тренера Вірменської РСР. Однак, після низки невдач, команду стало трясти, і в кінці сезону 1983 року Аркадій Георгійович залишив команду і очолив «Спартак» з Октемберяна — найслабшу з вірменських команд другої ліги чемпіонату СРСР. Через рік Андріасян вивів спартаківців на третє місце.

У 1986 році його запросили рятувати «Котайк», який виступав у першій лізі чемпіонату країни, а в середині сезону того ж року — вже «Арарат», який плівся у кінці турнірної таблиці і йому загрожував виліт з вищої ліги. 5 перемог і нічия не тільки дозволили «Арарату» зберегти місце в еліті, але і перебратися на 8 місце, відстаючи від лідера всього на 5 очок! Старт чемпіонату країни 1989 року «Арарату» вдався, після шостого туру єреванці йшли на другому місці, поступаючись московському «Спартаку» лише очком. Потім настала низка невдач у виїзних матчах, які багатьма були приписані до старої хвороби команди — невміння грати в гостях. Однак справжньою хворобою було — «порушення спортивного режиму». Андріасян саме з цією хворобою підопічних боровся жорстко, що не подобалося багатьом футболістам, тому вони влаштували «бунт на кораблі» після чергового прочухана від Андріасяна після програного матчу. Часи були «перебудовні», коли директорів і керівників підприємств знімали простим рішенням зборів колективу. Так були звільнені тренери московського «Спартака» (Костянтин Бєсков), ленінградського «Зеніту», харківського «Металіста», донецького «Шахтаря», волгоградського «Ротора». Андріасян знову покинув свій рідний клуб.

У 1990 році Андріасяну запропонували в Лондоні тренувати аматорську команду «Арарат», в якій грали вірмени англійської діаспори. На наступний рік він повернувся додому і тренував «Котайк». Потім в чемпіонаті незалежної Вірменії півтора року очолював ечміадзінський «Звартноц». Влітку 1993 року його запросили в бейрутський «Оменмен» і він вивів цю команду в число лідерів чемпіонату Лівану, у фінал Кубка країни, завоював Кубок Муси Садера.

Восени 1995 році Аркадій Андрвасян повернувся в Єреван і з 1996 року знову очолив «Арарат» як головний тренер (по 2002 рік) і президент клубу (до 2013 року). У 1997 році «Арарат» завоював Кубок Вірменії та срібні медалі чемпіонату країни (1996/97 рр.). Срібних нагород араратовці під керівництвом Андріасяна удостоїлися ще двічі — в чемпіонатах 1999 і 2000 років, бронзових — у 2001 році. У 2001 році підопічні Андріасяна стали переможцями турніру на Кубок президента Арцаха, а у 2004 році — турніру імені Героя Радянського Союзу Унана Аветісяна. У 2007 році через постійне протистояння зарубіжних господарів «Арарату» з керівництвом Федерації футболу Вірменії Аркадій Андріасян вирішив на деякий час покинути рідну команду і два роки успішно тренував єреванську «Міку». У 2009 році він повернувся в «Арарат» і завоював з командою Суперкубок Вірменії, перегравши в очному поєдинку єреванський «Пюнік».

У 2013 році, розчарувавшись у футбольній політиці президента клубу Грачья Капріеляна, для якого створення класної інфраструктури клубу та будівництво дитячо-юнацької школи «Арарату», стояли на другому плані, Аркадій Георгійович, будучи одним з акціонерів ФК «Арарат», знову покинув рідний клуб. Проте у 2016 році Аркадій Андріасян повернувся у вірменський футбол і знову очолив «Арарат».

Досягнення

Нагороди

Особисте життя

Батько Андріасяна — Георгій Андріасян (Андріасов) — грав у бакинському «Локомотиві» (чемпіонат СРСР 1937 року, група «Д») і в єреванському «Динамо» (чемпіон Вірменської РСР 1936 року), тренував «Локомотив» (Баку). Дядько Андріасяна — Гайк Андріасян (Андріасов) — грав у московському «Локомотиві», єреванських командах «Спартак» і «Динамо», був тренером ряду вірменських команд. Син — Георгій, також був професійним футболістом і виступав за ряд вірменських клубів, у тому числі і за єреванський «Арарат».

Примітки
  1. Transfermarkt.de — 2000.
  2. Մահացել է լեգենդար ֆուտբոլիստ Արկադի Անդրեասյանը
  3. armsport / Вік Дарчинян, Артур Абраам, Аркадій Андреасян і Едуард Маркаров нагороджені медаллю Архівовано 22 липня 2012 у Archive.is

Посилання

Література
  • Григорян А. Г. «Арарат» Аркадия Андриасяна. Газета «Айастани комунист», 24.01.1997.
  • Григорян А. Г. Юбилей велико футболиста. Газета «Айастани комунист», 03.10.1997.
  • Григорян А. Г. Спортивные традиции семьи Андриасянов. Еженедельник «Ориент», 27.10.1997.
  • Григорян А. Г. Аркадий Андриасян снова в «Арарате». Газета «Спорт», Тбилиси, № 6 1997 г.
  • Шмурнов А. Пас как событие. Еженедельник «Футбол» (Москва), № 33, 1999 г.
  • Григорян А. Г. К 100-летию армянского футбола. Андриасяны. Журнал «Мужчины». Ереван, № 7-10 — 1999 г.
  • Григорян А. Г. А судьи кто? — Газета Урарту, № 16, 2002 г.
  • Григорян А. Г. Властелин мяча. «Футбол-Ревью» (Єреван), 13.08.2003.
  • Григорян А. Г. «Королевская булавка» Арарата. — Газета Ноев Ковчег, 2005 г.
  • Григорян А. Г. Братья Андриасяны. Генералы футбольных полей. — Ереван, 2011.
  • Погосян А. Игрок с психологией победителя. — Газета Ноев Ковчег, № 15, август 2012 г.
  • Григорян А. Г. Армянский Круифф. — Газета Ноев Ковчег, № 18, октябрь 2013 г.
  • Григорян А. Г. Новый футбольный лайнер Аркадия Андриасяна. Газета «Ноев Ковчег», N 9, сентябрь 2016 г. http://noev-kovcheg.ru/mag/2016-09/5538.html
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.