Андріасян Аркадій Георгійович
Арка́дій Гео́ргійович Андріася́н (часто зустрічається — Андреасян) (вірм. Արկադի Գեորգիի Անդրեասյան; рос. Аркадий Георгиевич Андріасян; 11 серпня 1947, Баку, Азербайджанська РСР, СРСР — 23 грудня 2020) — радянський футболіст (півзахисник), тренер. Чемпіон і володар Кубка СРСР, призер Олімпійських ігор. Майстер спорту СРСР (1971). Майстер спорту СРСР міжнародного класу та заслужений тренер Вірменської РСР (1982). Є віце-президентом єреванського «Арарату».
Аркадій Андріасян | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Повне ім'я | Аркадій Георгійович Андріасян | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Народження | 11 серпня 1947[1] | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Баку, Азербайджанська РСР, СРСР | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Смерть | 23 грудня 2020[2] (73 роки) | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Єреван, Вірменія | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Зріст | 174 см | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Вага | 70 кг | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Громадянство | СРСР → Вірменія | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Позиція | півзахисник | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Нагороди |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
* Ігри та голи за професіональні клуби |
Клубна кар'єра
Вихованець школи бакинського «Нафтовика». З першого разу (1966—1967) в основу «Арарату» не пробився, провів кілька сезонів у нижчих лігах. В 1969 році був знову запрошений у «Арарат». Дебют у вищій лізі відбувся 4 квітня в матчі проти «Динамо» (Київ), програному єреванцями чинним чемпіонам з рахунком 1:4.
Статистика виступів
Клуб | Сезон | Чемпіонат | Кубок | Єврокубки | Всього | ||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Матчі | Голи | Матчі | Голи | Матчі | Голи | Матчі | Голи | ||
Ширак | 1965, 4-а зона класу «Б» | 24 | 3 | 0 | 0 | 0 | 0 | 24 | 3 |
1966, 2-а група класу «А» | 14 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 14 | 0 | |
Всього | 38 | 3 | 0 | 0 | 0 | 0 | 38 | 3 | |
Севан | 1967, 4-а зона класу «Б» | ? | ? | 0 | 0 | 0 | 0 | ? | ? |
1968, 4-а зона класк «Б» | 39 | 10 | 0 | 0 | 0 | 0 | 39 | 10 | |
Всього | ? | ? | 0 | 0 | 0 | 0 | ? | ? | |
«Арарат» (Єреван) | 1969 | 34 | 3 | 1 | 0 | 0 | 0 | 35 | 3 |
1970 | 28 | 5 | 4 | 0 | 0 | 0 | 32 | 5 | |
1971 | 30 | 3 | 4 | 0 | 0 | 0 | 34 | 3 | |
1972 | 27 | 9 | 2 | 0 | 4 | 1 | 33 | 10 | |
1973 | 24 | 13 | 6 | 0 | 0 | 0 | 30 | 13 | |
1974 | 27 | 6 | 4 | 2 | 3 | 1 | 34 | 9 | |
1975 | 27 | 10 | 5 | 4 | 5 | 1 | 37 | 15 | |
1976 | 20 | 8 | 3 | 0 | 0 | 0 | 23 | 8 | |
1977 | 2 | 1 | 1 | 0 | 0 | 0 | 3 | 1 | |
1978 | 23 | 4 | 0 | 0 | 0 | 0 | 23 | 4 | |
Всього | 242 | 62 | 30 | 6 | 12 | 3 | 284 | 71 | |
Всього за кар'єру | ? | ? | ? | ? | ? | ? | ? | ? |
Кар'єра тренера
Тренерську кар'єру Аркадій Андріасян розпочав у 1979 році в абовянському «Котайку», який виступав у другій лізі чемпіонату СРСР. Андріасян в перший рік свого правління вивів команду на п'яте місце у закавказькій зоні, на наступний рік — на друге, а в 1981 — на перше. Успіх Андріасяна-тренера був помічений, і керівництво республіканського Спорткомітету запропонувало йому очолити Арарат. Дебют у вищій лізі 1982 року для Андріасяна склався вдало. Після перемоги у восьмому турі над краснодарською «Кубанню» команда вийшла на перше місце і продовжувала одноосібно лідирувати аж до перерви в чемпіонаті (після 14 туру), пов'язаного з участю збірної СРСР на чемпіонаті світу 1982 року в Іспанії. Андріасян у складі радянської делегації провідних футбольних фахівців країни відбув на чемпіонат світу. Повернувся він із світового футбольного форуму та застав команду «Арарат» в жалюгідному стані — вона втратила боєздатність і, головне, здала у функціональному плані. У підсумку «Арарат» зайняв у чемпіонаті країни 5 місце, що було високо оцінено, і він був удостоєний звання заслуженого тренера Вірменської РСР. Однак, після низки невдач, команду стало трясти, і в кінці сезону 1983 року Аркадій Георгійович залишив команду і очолив «Спартак» з Октемберяна — найслабшу з вірменських команд другої ліги чемпіонату СРСР. Через рік Андріасян вивів спартаківців на третє місце.
У 1986 році його запросили рятувати «Котайк», який виступав у першій лізі чемпіонату країни, а в середині сезону того ж року — вже «Арарат», який плівся у кінці турнірної таблиці і йому загрожував виліт з вищої ліги. 5 перемог і нічия не тільки дозволили «Арарату» зберегти місце в еліті, але і перебратися на 8 місце, відстаючи від лідера всього на 5 очок! Старт чемпіонату країни 1989 року «Арарату» вдався, після шостого туру єреванці йшли на другому місці, поступаючись московському «Спартаку» лише очком. Потім настала низка невдач у виїзних матчах, які багатьма були приписані до старої хвороби команди — невміння грати в гостях. Однак справжньою хворобою було — «порушення спортивного режиму». Андріасян саме з цією хворобою підопічних боровся жорстко, що не подобалося багатьом футболістам, тому вони влаштували «бунт на кораблі» після чергового прочухана від Андріасяна після програного матчу. Часи були «перебудовні», коли директорів і керівників підприємств знімали простим рішенням зборів колективу. Так були звільнені тренери московського «Спартака» (Костянтин Бєсков), ленінградського «Зеніту», харківського «Металіста», донецького «Шахтаря», волгоградського «Ротора». Андріасян знову покинув свій рідний клуб.
У 1990 році Андріасяну запропонували в Лондоні тренувати аматорську команду «Арарат», в якій грали вірмени англійської діаспори. На наступний рік він повернувся додому і тренував «Котайк». Потім в чемпіонаті незалежної Вірменії півтора року очолював ечміадзінський «Звартноц». Влітку 1993 року його запросили в бейрутський «Оменмен» і він вивів цю команду в число лідерів чемпіонату Лівану, у фінал Кубка країни, завоював Кубок Муси Садера.
Восени 1995 році Аркадій Андрвасян повернувся в Єреван і з 1996 року знову очолив «Арарат» як головний тренер (по 2002 рік) і президент клубу (до 2013 року). У 1997 році «Арарат» завоював Кубок Вірменії та срібні медалі чемпіонату країни (1996/97 рр.). Срібних нагород араратовці під керівництвом Андріасяна удостоїлися ще двічі — в чемпіонатах 1999 і 2000 років, бронзових — у 2001 році. У 2001 році підопічні Андріасяна стали переможцями турніру на Кубок президента Арцаха, а у 2004 році — турніру імені Героя Радянського Союзу Унана Аветісяна. У 2007 році через постійне протистояння зарубіжних господарів «Арарату» з керівництвом Федерації футболу Вірменії Аркадій Андріасян вирішив на деякий час покинути рідну команду і два роки успішно тренував єреванську «Міку». У 2009 році він повернувся в «Арарат» і завоював з командою Суперкубок Вірменії, перегравши в очному поєдинку єреванський «Пюнік».
У 2013 році, розчарувавшись у футбольній політиці президента клубу Грачья Капріеляна, для якого створення класної інфраструктури клубу та будівництво дитячо-юнацької школи «Арарату», стояли на другому плані, Аркадій Георгійович, будучи одним з акціонерів ФК «Арарат», знову покинув рідний клуб. Проте у 2016 році Аркадій Андріасян повернувся у вірменський футбол і знову очолив «Арарат».
Досягнення
- Як гравця:
- командні:
- Бронзовий призер Олімпійських ігор в Мюнхені (1972)
- Чемпіон СРСР: 1973
- Срібний призер чемпіонату СРСР: 1971, 1976 (в)
- Володар Кубка СРСР: 1973, 1975
- Фіналіст Кубка СРСР: 1976
- особисті:
- У списках 33 кращих футболістів сезону в СРСР (4): № 1 — 1973, 1974; № 2 — 1971, 1975
- Кращий бомбардир чемпіонату СРСР: 1976 (в)
- командні:
- Як тренера:
- Вірменія
- Срібний призер чемпіонату Вірменії: 1996/97, 1999, 2000
- Володар Кубка Вірменії: 1996/97
- Володар Суперкубка Вірменії: 2009
- Фіналіст Кубка Вірменії: 2001
- Фіналіст Суперкубка Вірменії: 1997
- Вірменія
Нагороди
- Медаль «За заслуги перед Вітчизною» 1-го ступеня (2011)[3]
Особисте життя
Батько Андріасяна — Георгій Андріасян (Андріасов) — грав у бакинському «Локомотиві» (чемпіонат СРСР 1937 року, група «Д») і в єреванському «Динамо» (чемпіон Вірменської РСР 1936 року), тренував «Локомотив» (Баку). Дядько Андріасяна — Гайк Андріасян (Андріасов) — грав у московському «Локомотиві», єреванських командах «Спартак» і «Динамо», був тренером ряду вірменських команд. Син — Георгій, також був професійним футболістом і виступав за ряд вірменських клубів, у тому числі і за єреванський «Арарат».
Примітки
- Transfermarkt.de — 2000.
- Մահացել է լեգենդար ֆուտբոլիստ Արկադի Անդրեասյանը
- armsport / Вік Дарчинян, Артур Абраам, Аркадій Андреасян і Едуард Маркаров нагороджені медаллю Архівовано 22 липня 2012 у Archive.is
Посилання
Література
- Григорян А. Г. «Арарат» Аркадия Андриасяна. Газета «Айастани комунист», 24.01.1997.
- Григорян А. Г. Юбилей велико футболиста. Газета «Айастани комунист», 03.10.1997.
- Григорян А. Г. Спортивные традиции семьи Андриасянов. Еженедельник «Ориент», 27.10.1997.
- Григорян А. Г. Аркадий Андриасян снова в «Арарате». Газета «Спорт», Тбилиси, № 6 1997 г.
- Шмурнов А. Пас как событие. Еженедельник «Футбол» (Москва), № 33, 1999 г.
- Григорян А. Г. К 100-летию армянского футбола. Андриасяны. Журнал «Мужчины». Ереван, № 7-10 — 1999 г.
- Григорян А. Г. А судьи кто? — Газета Урарту, № 16, 2002 г.
- Григорян А. Г. Властелин мяча. «Футбол-Ревью» (Єреван), 13.08.2003.
- Григорян А. Г. «Королевская булавка» Арарата. — Газета Ноев Ковчег, 2005 г.
- Григорян А. Г. Братья Андриасяны. Генералы футбольных полей. — Ереван, 2011.
- Погосян А. Игрок с психологией победителя. — Газета Ноев Ковчег, № 15, август 2012 г.
- Григорян А. Г. Армянский Круифф. — Газета Ноев Ковчег, № 18, октябрь 2013 г.
- Григорян А. Г. Новый футбольный лайнер Аркадия Андриасяна. Газета «Ноев Ковчег», N 9, сентябрь 2016 г. http://noev-kovcheg.ru/mag/2016-09/5538.html