Вірменська Радянська Соціалістична Республіка

29 листопада 1920 року на території Східної Вірменії (де перед тим існувала Демократична Республіка Вірменія), зайнятій Червоною Армією, була проголошена Вірменська Радянська Соціалістична Республіка і створений Революційний комітет Вірменії.

2 грудня 1920 в Єревані було підписано угоду між РРФСР і Республікою Вірменією, за яким вся влада перейшла до Ревкому.

Багато вірмен приєдналися до наступаючих більшовиків, у тому числі до 20-ї і 22-ї дивізій 11 радянської Червоної Армії[2].

Після цього було підписано Карський договір, за яким Туреччина поступилася на користь більшовиків Аджарією — в обмін на Карську область Вірменії (сьогодні це турецькі провінції Карс, Иґдир і Ардаган). На територіях, що відійшов до Туреччини, залишилися середньовічна вірменська столиця Ані і духовна святиня вірменського народу — гора Арарат.

Також, з волі Й.Сталіна (народного комісара РРФСР у справах національностей), території Нахічевані та Нагорного Карабаху, які 1920 року більшовики обіцяли включити до складу Вірменії, були включені до складу Азербайджанської РСР[3].

З 12 березня 1922 до 5 грудня 1936 Вірменська РСР входила до складу ЗСФРР разом з Грузинською РСР й Азербайджанською РСР. У цей час вірмени переживали період відносної стабільності. Вірменський алфавіт був реформований, і підвищився рівень письменності серед населення.

За часів правління в СРСР Й.Сталіна у Вірменській РСР інтенсивно розвивалася промисловість, було досягнуто загальної грамотності населення, але жорстоко придушувався націоналізм. 1936 року ЗСРФР було скасовано, соціалістичні республіки Вірменія, Азербайджан і Грузія безпосередньо ввійшли до складу СРСР.

Сталін запровадив низку заходів у переслідуванні Вірменської Апостольської Церкви.

За часів Великого терору десятки тисяч вірмен було страчено і депортовано. 1944 року близько 200,000 вірмен-гемшинів було депортовано з Грузинської РСР до Казахської РСР й Узбецької РСР.

Республіка, зазнала важкі втрати після війни, тому Сталін дозволив відкриту імміграційну політику у Вірменії, діаспорі було запропоновано повернення на Прабатьківщину за для зміцнення її трудових ресурсів. Вірмени, які мешкали у таких країнах, як Кіпр, Франція, Греція, Ірак, Ліван і Сирія були або жертвами або нащадками жертв геноциду. Їм було запропоновано переїзд до Вірменії за рахунок Радянського уряду. Приблизно 150,000 вірмен іммігрували до Радянської Вірменії в період з 1946 по 1948 рік[4]. Більшість із щойно прибулих говорили Західно-Вірменським діалектом, тоді як у Вірменії розмовляли Східно-Вірменською.

Михайло Горбачов розпочав впровадження політики гласності і перебудови. Гемшини, які були депортовані Сталіном в Казахстан оголосили запит до уряду, що до переселення у Вірменську РСР. Ця пропозиція була відхилена радянською владою через побоювання конфлікту між мусульманами-гемшинами й християнами-вірменами Але, інші події, які сталися у цей час, зробили етнічні зіткнення між християнами-вірменами та мусульманами неминучими.

Нагорний Карабах, який було обіцяно Вірменії більшовиками, але переданий Азербайджанській РСР Сталіним, розпочав мирний, демократичний рух, об'єднання області з Вірменією. Більшість вірменського населення в області стверджувало, що вони побоюються примусової ісламізації регіону[5]. 20 лютого 1988, вірменські депутати Національної Ради Нагорного Карабаху проголосували за об'єднання регіону з Вірменією[6] . Були проведені демонстрації в Єревані на підтримку карабаських вірмен. Азербайджанські керманичі закликали до контр-демонстрації. Які вилилися у погроми вірмен в місті Сумгаїт.

Незабаром, спалахнули етнічні заворушення між вірменами та азербайджанцями, у місцях спільного проживання. Було оголошено офіційне письмове прохання до Горбачова що до об'єднання Нагорного Карабаху з Вірменією, але позов був відхилений на весні 1988.

5 травня 1990 року була створена Нова Вірменська Армія (НВА), непідконтрольна Радянській Армії. 28 травня планувалось святкувати річницю створення ДРВ. 27 травня спалахнули бойові дії між НВА та військами МВС СРСР, внаслідок чого загинули 5 вірмен, через що свято довелося скасувати.

23 серпня 1990 Вірменська РСР була перейменована на Республіку Вірменія, але залишилася у складі СРСР до офіційного проголошення незалежності в 1991 році.

16 березня 1991 Вірменія (разом з країнами Балтії, Грузією та Молдовою) бойкотувала референдум щодо збереження СРСР (78% всіх виборців у регіонах, де референдум відбувся, проголосували за збереження Радянського Союзу)[7]. 23 серпня 1991 Вірменія оголосила незалежність від СРСР.