Аномальна дисперсія світла

Аномальна дисперсія — вид дисперсії світла, коли показник заломлення середовища зменшується зі збільшенням частоти світлових коливань (тоді як у разі нормальної дисперсії показник заломлення зі збільшенням частоти зростає):

${\displaystyle dn/dw\ <0}$,

де ${\displaystyle n(w)}$ — показник заломлення,

${\displaystyle w}$ — частота хвилі.

Відповідно до сучасних уявлень і нормальна, й аномальна дисперсії є явищами єдиної природи. Цей погляд ґрунтується на електромагнітній теорії світла з одного боку, і на електронній теорії речовини — з іншого. Термін «аномальна дисперсія» зберігає сьогодні лише історичний сенс, оскільки «нормальна дисперсія» — це дисперсія на хвилях, далеких від смуг поглинання світла цією речовиною, а «аномальна дисперсія» — це дисперсія на хвилях поблизу смуг поглинання. Аномальна дисперсія обумовлена ​​взаємодією світла із зарядженими частинками, що входять до складу речовини та здійснюють вимушені коливання у змінному електромагнітному полі хвилі. Для видимого світла частота настільки велика (${\displaystyle \nu \approx 10^{15}}$ Гц), що істотними є лише вимушені коливання зовнішніх (найслабше зв'язаних) електронів атомів, молекул або іонів. Такі електрони називають оптичними. У процесі вимушених коливань оптичних електронів у полі монохроматичної хвилі з частотою ${\displaystyle \nu }$ періодично змінюються електричні дипольні моменти молекул, й останні випромінюють вторинні електромагнітні хвилі тієї ж частоти ${\displaystyle \nu }$.