Анрі Лабруст

Анрі Лабруст народився 11 травня 1801 року в Парижі у сім'ї юриста Франсуа-Марі Лабруста, котрий брав активну участь у політичному житті післяреволюціної Франції. У 1809 році пішов на навчання до коледжу Св. Варвари, а у 1819 був зарахований до Королівської школи Красних мистецтв. З 1823 року, став працювати молодшим наглядачем на будівництві під керівництвом відомого французького архітектора Ет'єна-Іполіта Годде. Поворотним моментом творчого шляху Лабруста став 1824 рік, коли він здобув Римську премію — нагороду що присуджувалась діячам культури та мистецтва Франці і давала можливість безкоштовного проживання у Римі на Віллі Медічі.[3]

Протягом п'яти років перебування в Італії, Лабруст займався дослідженями пам'яток античності та спробами їх гіпотетичної реконструкції. Однак, вивчаючи давньоримські та давньогрецькі руїни, він став поступово цікавитись не лише їх образною, але і конструктивною стороною.[4] Лабруст був одним із перших хто виявив кольорове отинькування давньогрецьких храмів та, що ще важливіше, дійшов висновку, що їх архітектура сформувалась як відтворення в камені конструкції характерної для будівництва древніших, ще дерев'яних храмів. Це відкриття про форму як відображення конструкції, а не просто створення красивого естетичного образу, докорінно змінило уявлення Лабруста про зміст роботи архітектора.

Повернувшись до Парижу, Лабруст у 1830 році засновує свою власну проектувальну мастерню та школу архітекторів, навчання в якій відводило головну роль конструктивній доцільності, функціональності та раціональності. Саме Лабруст сформулював фразу, яка згодом стала головним гаслом Модернізму та функціоналізму в архітектурі ХХ століття про те що «форма завжди повинна слідувати функції». Явна відмінність школи Лабруста від академічних принципів школи Красних мистецтв вилилась у гостру боротьбу, наслідком якої було його усунення від крупних замовлень. У 1836 році він одружується та виконує ряд проектів для міста Лозанни, які однак не були реалізовані, а реальна практика сконцентрувалась на багатих надгробках паризького цвинтаря Монпарнас. Лише у січні 1838 року, Анрі Лабруст був призначений архітектором Міністерства громадських робіт, а в жовтні того ж року йому було замовлено проект нової будівлі бібліотеки Св. Женев'єви.

Інтер'єр бібліотеки Святої Жерев'єви

Фасад бібліотеки Святої Жерев'єви з боку площі Пантеону у Парижі

Бібліотека Святої Женев'єви, була побудована в період між 1843—1851 роками і стала найраннішим зразком раціоналістичного мислення та впливу промислової революції в архітектурі. Хоча зовні, споруда вирішена у формах традиційної академічної класики, внутрішня структура утворена із сміливої конструкції із чавуну та кованого заліза — матеріалів, які до того використовувались лише для спорудження фабрик та парових машин. Тонкі, видовжені вгору металічні колони та ажурні арки, давали можливість максимально звільнити інтер'єр від несучих конструкцій.[5] Високохудожня інтерпретація цих «машинних» матеріалів у монументальній громадській споруді стала непересічним внеском Лабруста в історію архітектури. Вона відкрила сторінку взаємопроникнення промисловості і мистецтва, що у подальшому стала суттю явища Модернізму в культурі XX століття.

• Збірка матеріалів про Анрі Лабруста на сайті Бібліотеки Святої Женев'єви (Париж)