Анте Павелич (1869–1938)

Анте Павелич, у хорватській історіографії відомий як Анте Павелич старший,[2][3] або іноді в літературі Анте Павелич стоматолог[4][3] (нар. 19 травня 1869, Госпич — пом. 11 лютого 1938, Загреб) — хорватський та югославський політик, за родом занять стоматолог.

Анте Павелич
Народився 19 травня 1869(1869-05-19)[1]
Госпич, Хорватія
Помер 11 лютого 1938(1938-02-11)[1] (68 років)
Загреб, Савська бановина, Королівство Югославія
Країна  Австро-Угорщина
 Королівство Югославія
Національність хорват
Діяльність політик, лікар
Alma mater Віденський університет
Посада Заступник голови Національної ради Держави Словенців, Хорватів і Сербів
Термін 29 жовтня 1918 — 1 грудня 1918
Попередник посада запроваджена
Наступник посада ліквідована
Партія Югославська демократична партія

У хорватських джерелах до його імені та прізвища зазвичай додають прикладку «старший» (хорв. stariji) або «зубар» (стоматолог), щоб відрізнити від його більш відомого повного тезка — хорватського політика і керівника профашистської Незалежної Держави Хорватія Анте Павелича, який був на двадцять років молодшим і членом іншої Партії права.

Життєпис

1896 року здобув ступінь доктора медицини у Відні. З 1897 року працював стоматологом у Загребі. З 1906 року був депутатом хорватського парламенту від Партії права,[2] яка була відома як Мілінівці[3] на честь її керівника Міле Старчевича.

2–3 березня 1918 року Павелич головував на конференції, яка виробила ​​Загребську резолюцію. 5 жовтня 1918 року він також головував на установчій сесії Національних зборів Держави словенців, хорватів і сербів.[3] 19 жовтня він став заступником голови Національних зборів.[3] Павелич був автором декларації хорватського парламенту від 29 жовтня 1918 року, яка офіційно визнала Національні збори верховною владою в Хорватії.[3]

Як тільки Угорське королівство підписало перемир'я з союзниками 13 жовтня 1918 року, Павелич у числі інших почав переговори із сербським посланцем у Національних зборах Душаном Симовичем, який заявляв, що їхня військова перемога та договір з Угорщиною дали їм право на більшість території Держави словенців, хорватів і сербів, тоді як Павелич зазначив, що вони хочуть об'єднання з Сербією, але їм потрібна федеративна держава, а також чітке розмежування хорватського та сербського населення, що передбачало б акти переселення. Симович відкинув розмови про федералізацію, а Павелич поступився, і більше жодних обговорень не було.[3]

1 грудня 1918 року він як делегат Зборів зачитав заяву про злуку Держави словенців, хорватів і сербів із Королівством Сербія в Королівство сербів, хорватів і словенців.[2][3]

Пізніше Павелич вступив до Демократичної партії, а 1932 року став спікером Сенату Королівства Югославія.

Примітки
  1. Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
  2. Pavelić, Ante. Proleksis Encyclopedia (хорватською). Процитовано 16 липня 2018.
  3. Zlatko Matijević, Croatian Institute of History (листопад 2008). Narodno vijeće Slovenaca, Hrvata i Srba u Zagrebu: Osnutak, djelovanje i nestanak (1918/1919) (PDF). Fontes (хорватською) (14) (Хорватський державний архів). с. 35–36. ISSN 1330-6804.
  4. Ante Pavelić, Hrvatska enciklopedija, pristupljeno 9. prosinca 2020. (хор.)

Посилання

Джерела
  • Gross, Mirjana: Povijest pravaške ideologije, Zagreb: Institut za hrvatsku povijest, 1972. (хор.)
  • Horvat, Josip: Politička povijest Hrvatske, Zagreb: August Cesarec, 1990. (2. izdanje) (хор.)
  • Hrvatski leksikon (хор.)
  • Krizman, Bogdan: Hrvatska u prvom svjetskom ratu. Hrvatsko-srpski politički odnosi, Zagreb: Globus, 1989. (хор.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.