Антидемократизм

Антидемократи́зм - елемент форми державно-правового режиму держави, де стан політичного життя, за якого державна влада здійснюється антидемократичними методами. Антидемократизм є основною частиною тоталітаризму.

При антидемократизмі громадяни та громадянські об'єднання не впливають на формування і діяльність державних органів, так як вся влада зосереджується в руках не контрольованої народом групи осіб чи в руках однієї особи. Суттєво утруднюється або фактично унеможливлюється здійснення прав і свобод громадян, а також відсутня або формальна виборність.

Історія

Античність

Немає однозначної відповіді, де уперше з’явилися прообрази, сформувалася і була використана для облаштування життя демократія, однак більшість спеціалістів у цій галузі адресують до доби Стародавнього світу — Греції і Риму, де виникли перші держави-поліси[1]. В цей же час з'явилася і критика демократії. Послідовними антидемократами були Піфагор та Геракліт. Про це свідчить багато фрагментів, що засвідчують про них як про людей аристократичних поглядів[2][3].Критику демократію можна знайти в ідеях Сократа, що виступав проти виборів[4]. Ще одним критиком демократії у Стародавній Греції був Платон. Найбільш показові аргументи проти демократії ми знаходимо у Платона у 8 книзі його «Держави»[5]. Коротко вони зводяться до того , що при демократії громадяни перестають шанувати закони, як писані, і неписані, всюди поширені споживання, крайнє відчуження друг від друга, егоїзм; закінчується все це тим, що крайня свобода обертається крайнім рабством; свавілля натовпу перетворюється на свавілля одного, демократія перетворюється на свою діалектичну протилежність — тиранію[5].

Епоха модерну

Жан-Жак Руссо притримувався псевдодемократичних поглядів[6]. Тобто, у своїх працях Жан-Жак Руссо називає найкращим устроєм демократичним, але маючи на увазі виборчу аристократію[6].

20 століття

Критика демократії в 20 столітті почала набувати особливої актуальності як з правої, так і з лівої сторони. Одним з напрямком критики тогочасної демократії є фашизм, який започаткував його Беніто Муссоліні.

Критика з боку лібертаріанства

Одним з головних та найбільш знаних критиків демократії серед лібертаріанців є Ганс-Герман Гоппе. У своїй роботі "Демократія: Бог, який зазнав поразки" Ганс-Герман Гоппе критукує демократію через те, що вона приводить до перерозподілу ресурсів між людьми через бажання натовпу легкої наживи, який не задумується про наслідки[7].

Ідеології, практикуючі антидемократизм

Комунізм

Націонал-соціалізм

Фашизм

Соціалізм

Див. також

Тоталітаризм

Фашизм

Примітки

  1. Головатий, Микола (2011). Демократія: історія, теорія, практика. К.: ДП «Вид. дім «Персонал». с. 7. ISBN 978-617-02-0059-4.
  2. Кессиди, Феохарий (1982). Гераклит (рос.). М.: Мысль. с. 165–176.
  3. Панькевич, Анна. Категорія «влада» в давньогрецькій філософській традиці.
  4. 5. Об отношении Сократа к демократии. platoakademeia.ru (ru-ru). Процитовано 31 січня 2022.
  5. Рустем Вахитов — Критика демократии у Платона (онтологический аспект). nevmenandr.net. Процитовано 1 лютого 2022.
  6. Книга III. Частина II. Руссо. Бертран Рассел. Історія західної філософії. litopys.org.ua. Процитовано 6 лютого 2022.
  7. Гоппе, Ганс-Герман. ДЕМОКРАТИЯ НИЗВЕРГНУТЫЙ БОГ. с. 89–98.

Джерела та література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.