Геракліт

Згідно Діогена Лаертського, Геракліт був у розквіті сил під час 69-ї Олімпіади. Звідси слідує, що народився він близько 540 року до н. е. Походив з Ефеса, був сином Блосона або Гераконта. За походженням був аристократом і вороже ставився до демократичної влади[3]. Згідно Страбона, походив з царського роду Андрокла, представники якого за демократії зберігали привілегії та розпоряджалися церемоніями[4]. Поступився владою своєму братові[3]. Поводився епатажно й цинічно, заявляв, що всього навчився сам (іноді його вчителем згадується Ксенофан), критикував міфографів та філософів. При житті отримав численних послідовників свого філософського вчення. Його твори переводилися в поетичну форму, були відомі в Афінах, з Гераклітом листувався Дарій I[3].

За переказами, останні роки життя провів самітником у горах. Захворівши на водянку, намагався вилікуватися, лежачи на осонні чи в гною, від чого й помер[3].

Гераклітові належить філософський прозовий твір «Про природу» (не плутати з однойменною працею Анаксімандра). Відомо, що його праця поділялася на три частини: «Про космос» (всесвіт), «Про державу», «Про бога». Виклад думок у цьому творі затемнений стилістичною загадковістю, його ідеї почасти приховані за метафорами і порівняннями, звідки й характеристика Геракліта як «темного». Проте мова Геракліта, на відміну від Анаксімена, проста й невимушена. Дослідники відзначають, що у Геракліта міфології більше, ніж у мілетських філософів.

Геракліт відомий песимістичним поглядом на народ і життя, за що описувався як «плакучий філософ». Більшість людей він вважав підданими марним бажанням, тваринним пристрастям, марновірству; висловлювався з цього приводу, що їм краще взагалі не народжуватися.

Геракліт вперше ввів у філософську термінологію поняття логосу, яке у нього означає загальний закон буття, основу світу, пізнання якого слід прагнути людині. Філософ стверджував: все здійснюється за логосом, який є вічним, загальним і необхідним. Будь-що, що відбувається в світі, має своє значення та зв'язок з іншими речами чи явищами. Вища мета пізнання — пізнання логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості, бо ознака мудрості — здатність погодитися з твердженням логосу, що все єдине. При цьому Геракліт вказував, що пізнання логосу та мудрості дається не всім, хоча всі люди від природи розумні. Також він протиставляв мудрість накопиченню знань, критикував слідування традиціям, що перешкоджає пізнанню багатоманітного, змінного світу.

Розуміння логосу як об'єктивного закону світобудови, як принципу порядку і міри приводить Геракліта до відкриття субстанційно-генетичного начала всього існуючого, яке він порівнює з вогнем. У Геракліта вогнем є не тільки те, що лежить в основі всього існуючого, але й те, з чого все виникає. «Все існуюче, — вказує Геракліт, — завжди було, є і буде вічно живим вогнем, який з часом то спалахує яскравіше, сильніше, то згасає». Згідно з цим твердженням, все абсолютно змінне, у світі нічого не повторюється, все минуще і одноразове — «все тече». Світ не був створений богами і не виник з якої-небудь причини, він існував вічно, лише змінюючись більшою чи меншою мірою.

Геракліт — один із перших філософів, хто описав рух як перехід від однієї протилежності до іншої. Він вказував, що суттєва зміна — це трансформація в свою протилежність, що одна протилежність виявляє цінність іншої, а суперечливість зближує їх. При цьому він вказував на відносність цінностей, порівнюючи вподобання тварин і людей. У своєму трактаті він описував постійну боротьбу («війну») протилежностей, в ході якої світ постає таким, яким ми його знаємо. Звідси його висновок, що «війна є батько усього».

Логос-вогонь Геракліта притаманний не тільки всій видимій світобудові, а й душі. Людська душа є проявом вогняного начала, більш суха забезпечує здатність до пізнання логосу, тоді як більш вогка є підставою чуттєвого пізнання і відповідних вчинків. Завдяки тому, що душа вогняна, вона має схильність до слідування логосу. У соціальній філософії Геракліта стверджується, що народ у державі вище за все має ставити закон, він має боротися за нього, як за свій власний дім. Це необхідно робити тому, що всі людські закони живляться від всесвітнього закону — логосу.

• 5204 Геракліт — астероїд, названий на честь мислителя[5].
• Геракліт — метеоритний кратер на видимому боці Місяця[6].

• Геракліт //Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Ахутин А. В. Античные начала философии. — СПб.: Наука, 2010.
• Бакина В. И. Космологическое учение Гераклита Эфесского // Вестник Московского университета. — Сер.7. — Философия. — 1998. — № 4. — С.42-55.
• Дынник М. А. Диалектика Гераклита Эфесского. — М., 1929.
• Кабисов Р. С. Логос Гераклита и наука логики // Философия и общество. Philosophy and society. — М., 1998. — № 3. — С.135-154.
• Кессиди Ф. Х., Кондзёлка В.В. Гераклит и Древний Восток // Философские науки. — 1981. — № 5. — С.94-100.
• Кессиди Ф. Х. Гераклит и диалектический материализм // Вопросы философии. — 2009. — № 3. — С.142-146.
• Муравьев С. Н.Traditio Heraclitea (A): Свод древних источников о Гераклите // Вестник древней истории. — 1992. — № 1. — С.36-52.
• Хольцман А. Сходство и различие между учениями о противоположностях у Гераклита и Николая Кузанского // Verbum. — СПб., 2007. — Вып. 9. Наследие Николая Кузанского и традиции европейского философствования. — С. 55-69.
• Вольф М. Н. Путь отыскания истин: Гераклит и Парменид // V Российский философский конгресс «Наука. Философия. Общество» Материалы. Том II, Новосибирск, 2009. С.14.
• Узбек Костянтин Минович.. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
• К. М. Узбек. "Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.
• Тлумачний словник основних філософських термінів / В. Л. Петрушенко ; Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л. : Видавництво Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2009. — 264 с.

• Геракліт Ефеський // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — С. 576. — ISBN 966-7492-00-X.
• Геракліт Ефезький // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 236. — 1000 екз.