Праві (політика)
Праві (інакше кажучи правиця) в політичному сенсі відстоюють погляди, за якими деякі соціальні порядки, ієрархії та нерівності є неминучими, природними, нормальними або бажаними, зазвичай підтримуючи цю позицію на основі природного права, економіки чи традиції. Вони розглядають ієрархію та нерівність як природний наслідок традиційних соціальних відмінностей або конкуренції в ринковій економіці. Термін "праві" зазвичай означає "консервативний або реакційний сегмент політичної партії або системи".
Інше розуміння: права ідеологія — ідеологія соціального панування, яка виражає інтереси панівного соціального класу або певної панівної групи всередині панівного класу. Ліва ж ідеологія — ідеологія опонування владі, яка заперечує легітимність чинного панування та пред'являє політичну альтернативу, на яку існує попит у нових панівних груп або (та) нижніх класів, які претендують на участь у розподілі багатства та влади.[1]
Терміни «праві» та «ліві» виникли в часи Французької революції та стосувалися розташування місць в парламенті. Сидячі праворуч виступали за збереження Старого порядку (монархії, аристократії та офіційної церкви). Політика лівих визначена не так чітко, оскільки виникала як реакція на політику правих.
Історія
Терміни «праві» та «ліві» вперше з'явилися в французьких Національних Зборах часів Великої Французької революції. В ньому виникли три напрями: праворуч сиділи фельяни — прихильники конституційної монархії; в центрі сиділи жирондисти — помірні прихильники республіки; ліворуч сиділи якобінці, які виступали за радикальні перетворення. Таким чином, спочатку правими називали тих, хто бажає зберегти наявний стан (консерваторів), а лівими — тих, хто виступав за зміни (радикалів).
До середини XIX століття ліберали, що виступали як за політичні свободи, так і за свободу підприємництва, розглядалися як ліві. Але потім, з розвитком соціалістичних ідей, лівими стали називати насамперед їхніх прихильників, які прагнули до соціальної рівності. Праві ж партії виражали інтереси монархістів, легітимістів, великого землеволодіння та клерикалів.
У XX столітті з'явилася ідеологія фашизму, яка поєднувала радикальний етатизм та заперечення демократії з критикою соціальної нерівності — не випадково партія Гітлера називалася націонал-соціалістичною робочою партією. Фашистів традиційно відносять до правих («ультраправих»), але вони принципово відрізняються від лібералів, яких сьогодні відносять до правих, оскільки вони виступають за зменшення участі держави в економічному житті (зокрема, за зниження податків та витрат бюджету). Саме за такі переконання правих лібералів у другій половині XX століття почали називати правими, оскільки колишні традиційні праві (монархісти, клерикали) втратили популярність.
Останнім часом політологами, соціологами та соціальними психологами визнається, що традиційний поділ на лівих та правих неадекватно зображає реальний спектр думок в суспільстві. Так, абсолютно незрозуміло, куди в цій шкалі можна помістити, наприклад, лібертаріанців. Також у людини можуть бути переконання в одній області (наприклад, в економічній), що вважаються традиційними для «лівих», а в іншій (наприклад, політичної) вважаються «правими». Ситуація ще більш ускладнюється розмиванням програмно-ідеологічних розходжень та політичним зближенням традиційних партій в західних політичних системах в останні 100 років, взаємопроникненням та взаємозбагаченням різних систем поглядів; так, соціалісти суттєво «поправішали» та перестали істотно відрізнятися від нових лібералів, які стали як би «правими». Істотно і те, що в посткомуністичних країнах і, особливо країнах пострадянських, поняття «правизни» та «лівизни» нерідко вживаються в значенні, протилежному прийнятому в країнах з розвиненою демократичною системою — так, в епоху перебудови лібералів та антикомуністів часто іменували «лівими», а традиційних ортодоксальних комуністів — «правими»[2].
У зв'язку з тим, що двополюсна політична шкала («праві» та «ліві») не дозволяє достатньо коректно зобразити погляди як на роль держави в контролі життя суспільства, так і на роль держави у забезпеченні соціальної рівності, то все частіше використовується чотирьохполюсна шкала (діаграма Нолана), запропонована американським лібертаріанцем Девідом Ноланом в 1970 р.
Кругова діаграма:
Праві партії України
Примітки
- М. Н. АФАНАСЬЕВ. Типология идей. Правая идея. // ОНС. — 2011. — № 4
- Е. Филиппова Правые и левые. Близнецы, но не братья
Література
- О. Шевченко. Нові праві // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.505 ISBN 978-966-611-818-2