Антифонний спів

Антифонний спів (грец. Αντιφωνος, від αντι — проти і φωνος — звук) — спів-перегук двох хорів або частин хору.

Історія виникнення і розвитку

Антифонний спів започаткувався у театрі Стародавньої Греції. Даньогрецький трагік Есхіл ввів другого актора, відкривши можливість глибшої розробки трагічного конфлікту і збільшуючи силу театрального уявлення. Введення 2-го актора повело за собою розвиток діалогу. Хор поділявся на дві групи, які супроводжували діалогічним співом розвиток сюжету в трагедії, допомагали розкривати зміст подій. Принципи такого співу також зустрічаються у народних хороводних та весільних піснях. Співочий діалог започатковано у давньоєгипетському релігійному культі. Був успадкований давньоюдейською (див. Юдаїзм) традицією (співи Єрусалимського храму). Хор ділився на дві групи. За даними грецького історика V століття Сократа Схоластика, в християнське богослужіння введено Ігнатієм Антіохійським. Інші древні автори визначили початком антифонного співу ІІІ століття. Вживаючи термін антифон, мають на увазі не жанр богослужбової монодії, а спосіб виконання двома хорами, які почергово виконували псалми. У богослужінні християн західної Європи антифонний спів дав поштовх до розвитку багатоголосої музики. З пізнього Середньовіччя, в добу Ренесансу і в час барокової музики псалми і псалмоподібні тексти виконувалися в техніці alternatim — один вірш розспівувався, а інший звучав у пишній багатоголосій обробці, або на органі. Використання органа сприяло розвитку жанру музики органна меса. Антифонний спів поширився спочатку в Італії, а незабаром став одним з найважливіших типів християнських піснеспівів у європейських країнах. Зазвичай чергувалися чоловічий та дитячий хори, пізніше в католицькій церкві — спів священика, частини хору і цілого хору. Протягом століть антифонний спів зазнавав різних змін щодо форми, але його суть залишається незмінною, вона полягає в діалогічності, — переспіві. Поперемінний крилосний спів робить богослужіння динамічним та інтерактивним.

Антифони на літургії

Антифон — це вибрані із псалмів вірші, які виконують почергово два хори у двунадесяті свята, третій святковий антифон виконується солістом і хором на кліросах, у сучасному богослужінні. Присутність декількох співаків, діалогу між ними підкреслює важливість літургійного дійства.

У старозавітному храмі співали левіти, поділені на два хори. Вони виконували цілі псалми, а тепер лиш вибрані уривки. Східні церкви здавна застосовували принцип співу антифонів. Ввів їх до християнського богослужіння перший Антіохійський єпископом святий Ігнатій Богоносець. Спочатку у антифонному співі чергувалося звучання чоловічого та дитячого хорів. Антифони, за словами Ігнатія Антиохійського, відтворюють спів янголів. Святий Амвросій Медіоланський згодом впровадив антифонний спів у Західній Церкві.[1] Антифони у християнстві — це поєднання двох Завітів. Вірші із Старого співаються з віршами з Нового Заповіту. Спочатку співають рядок із Старого Завіту, а тоді — з Нового. Антифонів в літургії є три, в честь Пресвятої Тройці, тому і розділяють їх на три частини. Перший антифон — прославлення Бога, другий антифон — віддання Богові належної честі, третій — поклоніння Богові.

Антифони поділяються на три види: повсякденні, святкові і недільні. Антифони, які ми співаємо сьогодні, ввійшли у вжиток у X столітті. Антифони зображальні — із псалмів 102, 145 і Блаженних.[2] Антифони повсякденні — складаються із псалмів 9, 92 і 94. Святкові антифони — співаються в двунадесяті свята і складаються з віршів різних псалмів, відповідно до змісту свята.

Література
  • Антифонное пение // Большая российская энциклопедия. Т.2. Москва, 2005.
  • Antiphon // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. London, New York, 2001.

Джерела
  1. Антифонное пение // Большая российская энциклопедия. Т.2. Москва, 2005
  2. Антифонное пение // https://vue.gov.ua/Антифон
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.