Антон Старкопф

Антон Старкопф (ест. Anton Starkopf, 10 (22) квітня 1889, хутір Кярнері, повіт Гар'юмаа — 30 грудня 1966, Тарту) — естонський скульптор. Учень словенського митця Антона Ажбе.

Антон Старкопф
Anton Starkopf
Народився 10 квітня 1889(1889-04-10)
Кярнері
Помер 30 грудня 1966(1966-12-30) (77 років)
Тарту
Громадянство  Естонія
 СРСР
Жанр скульптура

Життєпис

Народився 10 квітня 1889 року на хуторі Кярнері у повіті Гар'юмаа у сім'ї Рейна та Анни Старкопф.

Навчався в школі Ажбе в Мюнхені (1911-12), «Académie Russe» в Парижі (1912-14). На початку Першої світової війни у 1914 році був помічником у каменотесній майстерні у Дрездені, у 1917 році почав працювати в ательє скульптора-монументаліста Франца Метцнера у Берліні.

Викладав в Тарту у Вищій художній школі «Паллас» (1919-40; один із засновників і в 1929-40 директор) і Художньому інституті (1944-50; професор з 1947, в 1945-48 директор).

Був одружений з художницею Лідією Мей (1920-28), далі — з Аліде Старкопф (Ліппік). Мав сина і дочку.

1950 поїхав у Москву, де працював в ательє Сергія Меркур'єва. Повернувшись в Естонію у 1954 році, присвятив себе вільній творчості.

Помер 30 грудня 1966 року в Тарту.

Творчість

Старкопф, поруч зі скульптором Яааном Коортом та художником Антсом Лайкмаа, відноситься до руху «Noor-Eesti» (Молода Естонія), що зародився у 1905 р.[1]

У скульптурах, створених у 1920-х роках, Старкопф наближається до німецьких експресіоністів. Працює з бронзою і деревом, підкреслюючи почуття і зберігаючи при цьому декоративність фігур.

У тридцяті роки у Старкопфа сформувався своєрідний стиль, для якого характерні скупість моделювання, простота площин, виразний силует. Скульптор віддає перевагу граніту.

Для творчості Старкопфа (переважно гранітна станкова, декоративна і меморіальна скульптура) характерні лірико-філософський лад образів, виразні, кілька приземкуваті за пропорціями фігури, модельовані великими узагальненими обсягами.

Окремі твори
  • «Сіамський танець» (1925, бронза)
  • «П'єта» (1925, дуб)
  • «Ведмідь» (1941-44)
  • бюст на надгробку Мартіна Ліппа (1932, кладовище Нио, Тарту)[2]
  • «Вечір» (1936-37, граніт)
  • «Жінка, що лежить» (1937)
  • надгробок К. Валдаса (1956, граніт, кладовище Рааді, Тарту)
  • «Покинута» (1957, граніт, сад О. Халлика, Тарту)[3]
  • «Кам'яна квітка» (1958, Художній музей Естонської РСР, Таллінн)
  • «Ромео і Джульєта» (1963)[4]

Відзнаки і вшанування

Був нагороджений 2 орденами і медаллю.

Старкопф фігурує у фільмах:

  • «Антон Старкопф» (1966, режисер Реет Касесалу)
  • «Бронзовий вік» (2002, режисер Петер Брамбат, сценарій Юта Ківімяе і Петер Брамбат)
  • «Три скульптори» (2005, режисер Марк Соосаар)
  • «Милі ідеалісти Сір'є й Арсеній Мьолдер» (2007, режисер Рейн Раамат, сценарій Юта Ківімяе)

Існують музей та стипендія імені Антона Старкопфа.

Примітки
  1. Дора Гордин (рос.)
  2. Історія цвинтаря Нио (рос.)
  3. Старкопф Антон Гейнович. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 13 квітня 2015.
  4. pinterest

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.