Антуан Перрено де Гранвель

Палац родини Гранвелла, Безансон. Внутрішній дворик.

Походив із заможних аристократів Бургундії. Був старшим сином у родині. Батько був відданим васалом іспанського короля і ревно служив імператору Карлу V. Мав розкішну резиденцію в місті Безансон, збережену донині, де тепер створено музей. Пізніше ці землі відвоювала і приєднала до власних володінь Франція.

Антуан де Гранвелла отримав добру освіту. Навчався спочатку в Падуанському університеті, де вивчав юриспруденцію під керівництвом П'єтро Бембо, а потім в університеті Льовена у Фландрії, де опановував богословські науки.

Обрав кар'єру священника. В двадцять три (23) роки (у 1540-му) отримав посаду єпископа міста Аррас. 1560 року — отримав посаду єпископа Мехеленського і титул кардинала. Водночас опанував тогочасну політику, брав участь в імператорській нараді в місті Регенсбург (рейхстаг), у Тридентському соборі. Гранвелла готував Пассауську та Като-Камбрезійську угоди, домовлявся про династичний шлюб короля Філіпа ІІ та англійської королеви Марії Тюдор.

Ревне служіння іспанській короні спонукало Філіпа ІІ відіслати Гранвеллу в Південні Нідерланди першим радником намісниці короля — Маргарити Пармської, тітки короля. В підіспанських Нідерландах набирав міці рух протестантизму і кардинал Гранвелла був на боці іспанської політики придушення єретиків. У країні розпочалися репресії і спалення людей. В державній раді проти антинаціональної політики Гранвелли виступили графи Егмонд і Горн, принц Вільгельм І Оранський. Невдоволеною була і Маргарита Пармська, що сприяла видаленню рішучого Гранвелли з Фландрії у 1564 році. Іспанський король послухав Маргариту і відіслав Гранвеллу в Італію, про що пізніше пожалкував. Протистояння іспанських католиків і протестантів Нідерландів переросло у військові дії і Вісімдесятирічну війну.

Титульна церква Санта Марія ін Трастевере

В Італії кардинал плідно займався перемовами щодо створення «священної ліги» проти турків-османів (пізніше це сприяло військовій перемозі над османами при Лепанто). В 1571—1575 роках кардинал отримав посаду іспанського віце-короля Неаполя. Іспанський король давав цю посаду лише довіреним особам, застережливо міняючи віце-королів, аби ті взагалі не посіли трон в далекому Неаполі і не сприяли відокремленню Неаполя від Іспанії.

У 1575—1579 роках кардинал Гранвелла керував Італійською радою. У 1578 році він став кардиналом священником титульної церкви Санта Марія ін Трастевере. В Римі кардинал представляв інтереси іспанського короля при дворі папи римського, хоча перебував в Римі недовго.

Ще в часи перебування у Фландрії звернув увагу на місцевого художника Антоніса Мора (1517/1520 — 1577). Наблизив майстра до себе і той супроводжував вельможу, світського і церковного князя у його дипломатичних подорожах у Іспанію, Португалію, Британію.

Кардинал придбав і вивіз у Іспанію картини Пітера Брейгеля старшого, збагативши таким чином іспанські королівські збірки.

В часи перебування в Римі кардинал придбав декілька коштовних картин Тиціана й медальйонів роботи Леоне Леоні, був меценатом для скульптора Джованні да Болонья, дав посаду секретаря у власному палаці лояльному гуманісту Юсту Ліпсію.

Закінчив кар'єру державним секретарем в Іспанії. Помер у Мадриді в 1586 році. Тіло поховано в місті Безансон.

Медаль Йоахима Дешлера, 1548 р.

Збереглося декілька портретів кардинала Гранвелли, як олійними фарбами, так і в медальєрному мистецтві. Серед тих, хто портретував Гранвеллу -

• Антоніс Мор
• Віллем Кей
• Тиціан
• Йоахим Дешлер, німецький медальєр.
• Жак Йонгелінк, медальєр

• 
  Гранвелла пензля Антоніса Мора, Музей історії мистецтв, Відень
• 
  Медаль роботи Жака Йонгелінка, 1561 р.
• 
  Гранвелла пензля Тиціана. Музей, Безансон, Франція.

Ревне служіння іспанській короні — особи фламанського походження виявляє у ньому відданого васала, позбавленого фламандського патріотизму. Гранвелла однаково увійшов як у бельгійську, так і іспанську політичну історію. Не розглядав кардинал і картини Пітера Брейгеля національним надбанням, а лише власним майном, гідним бути дарунком своєму іспанському сюзерену. Його «неіспанськість» добре відчувала Маргарита Пармська, що не довіряла кардиналу і сприяла видаленню останнього з Фландрії. Не став «своїм» кардинал і для національних державних діячів на кшталт графів Егмонда і Горна, принца Вільгельма І Оранського.

Вони опинились по різні боки тодішніх барикад і тодішніх ворогуючих таборів.

• Контрреформація
• Тридентський собор
• Мехелен
• Антоніс Мор
• Пітер Брейгель старший
• Меценат

• Claudia Banz: Höfisches Mäzenatentum in Brüssel. Kardinal Antoine Perrenot de Granvelle (1517—1586) und die Erzherzöge Albrecht (1559—1621) und Isabella (1566—1633). Mann, Berlin 2000, ISBN 3-7861-2309-8 (Berliner Schriften zur Kunst 12).
• Luc Courchetet d'Esnans: Histoire du cardinal de Granvelle, archevesque de Besançon, viceroi de Naples, ministre de l'empereur Charles-Quint, et de Philippe Second, roi d'Espagne. Duchesne, Paris 1761.
• Hélène Richard, Germaine Mathieu: La bibliothèque de Granvelle. Fédération française de coopération entre bibliothèques, Paris 1992, ISBN 2-907420-04-6 (Re-découvertes 2), (Ausstellungskatalog: Besançon, Bibliothèque d'étude et de conservation, 2 octobre — 12 décembre 1992).