Антін Селява
Анті́н (Антоній) Селя́ва (у миру Анаста́сій Селя́ва, пол. Anastazy Antoni Sielawa; 1583 — 5 жовтня 1655, Тикоцин) — єпископ Руської Унійної Церкви; з 18 березня 1641 року Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси — предстоятель Руської Унійної Церкви, письменник-полеміст.
| Антін Селява Анастасій Селява | ||
.jpg.webp) | ||
| Митрополит Антін Селява | ||
| ||
|---|---|---|
| 18 березня 1641 — 5 жовтня 1655 | ||
| Церква: | Руська Унійна Церква | |
| Попередник: | Рафаїл Корсак | |
| Наступник: | Гавриїл Коленда | |
| ||
| 1 лютого 1624 — 5 жовтня 1655 | ||
| Попередник: | Йосафат Кунцевич | |
| Наступник: | Гавриїл Коленда | |
| Освіта: | Грецька Колегія св. Атанасія у Римі | |
| Народження: | 1583 Полоцьке воєводство | |
| Смерть: | 5 жовтня 1655 Тикоцин, Підляське воєводство | |
| Похоронений: | Супрасль | |
| Єпископська хіротонія: | 1624 | |
Життєпис
Родом з полоцьких православних шляхтичів гербу власного. З 1612 член Василіянського Чину, в 1617 висвячений на пресвітера. Учень греко-католицького святого Йосафата Кунцевича, з яким він певний час жив в одній келії. В 1622 закінчив навчання в Грецькій колегії святого Атанасія в Римі. Архімандрит греко-католицького Свято-Троїцького монастиря у Вільні (з 1622), в Новгородку і Жидичині, після мученицької смерті Йосафата Кунцевича призначений (1623), а в 1624 і висвячений митрополитом Йосифом Велямином Рутським на Архієпископа Полоцького, Вітебського і Мстиславського.
З 1639 — генеральний вікарій Київської митрополії. Наступник митрополита Рафаїла (Корсака) на Київський та Галицькій митрополичий катедрі (з 1641) з резиденцією в Вільні, зберігши за собою й Полоцьку катедру. Одночасно з 1652 протоархімандрит (генерал) ордену василіян в Речі Посполитій. Конфліктував з православними ієрархами, особливо на території Полоцької архієпархії — Йосифом Бобриковичем, Сильвестром Косовим.
У 1645 Селява почав переговори з православними про церковне з'єднання всієї України й Білорусі й створення спільного патріархату, однак смерть митрополита Петра Могили (1647) припинила переговори.
Будучи хворим, у 1648 передав керування ЧСВВ о. Симону Яцкевичу-Ставровецькому, генеральному консульторові ордену і Битенському ігумену, однак через військові дії скликати капітулу для виборів нового протоархімандрита не вдалося і до своєї смерті митрополит Антін Селява так і залишився очільником ордену. Став фундатором жіночого василіянського монастиря в Мінську, монахині якого займалися опікою бідних дівчат. В 1652 відкрив при цьому монастирі семінарію. Після важких для Уніятської Церкви років Хмельниччини (1648—1654) та під час польсько-московської війни Селява змушений був виїхати з Білорусі на Підляшшя. Під кінець життя був уже сильно хворим і майже повністю осліп. У січні 1655 доручив керування митрополією Гавриїлові Коленді, а сам змушений був жити василіянському монастирі в Супраслі. Покидаючи Полоцьк у 1655, забрав зі собою в Супрасль найбільшу коштовність Унійної церкви — труну з мощами святого Йосафата Кунцевича, врятувавши її від московського війська.
Помер на вигнанні у Тикотині на Підляшші. Написав твори: «Антеленхус» (1622) (проти «Еленхусу» Мелетія Смотрицького) і «Життя слуги Божого Йосафата» (1625).
Джерела та література
- Дзюба О. М. Селява Антоній // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 514. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Назарко І. Київські і Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590-1960). – Рим, 1962.
- Селява Антоній Атанасій // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 7.