Рафаїл (Корсак)

Народився поблизу м. Новгородок (нині Новогрудок, Гродненська область) у білоруській шляхетній родині гербу власного (відміна Котвиці). Підлітком утратив батьків, які сповідували кальвінізм, і був взятий під опіку Київським унійним митрополитом Йосифом Велямином Рутським, мати якого була з роду Корсаків.

Спочатку навчався в єзуїтській колегії в Замості, потім — у Несвізькій єзуїтській колегії, де перейшов з кальвінізму в католицтво латинського обряду. Пізніше під впливом митрополита Йосифа Велямина Рутського прийняв грецький обряд. Подальшу освіту здобув у Віленській духовній академії, стажувався Папській місійній колегії в м. Браунсбург та Чеській колегії єзуїтів у Празі.

До 1620 року вступив до Чину василіян, прийнявши в чернецтві ім'я Рафаїл, у 1620 висвячений на диякона. У 1621—1624 був слухачем богословських студій у Грецькій колегії святого Атанасія в Римі, після чого був висвячений у Римі на пресвітера в 1624 р. Тоді ж звернувся до Апостольської Столиці з меморандумами — у справі церковної унії на православному Сході, а також долучення ордену кармелітів до унійної діяльності. 1625 року обраний архімандритом Свято-Троїцького монастиря у Вільно (займав цю посаду до 1637 р.), а з 1626 поєднував цю посаду з обов'язками найвищого настоятеля Чину василіян у Литві, Україні й Білорусі. Також був архимандритом Онуфріївського (Мстиславське воєводство) (1631), Кобринського Спаського (1632—1633) та Жидичинського (1637—1640) монастирів.

Поховальна плита митрополита Руської Унійної церкви Рафаїла Корсака в церкві св. Сергія та Вакха, Рим. 2019 р.

У 1626 обраний протоархімандритом Чину василіян та єпископом-коад'ютором митрополита Йосифа Велямина Рутського. 8 липня 1626 отримав королівську номінацію на гідність єпископа, а 1631 — папську булу з підтвердженням права на успадкування керівництва Київською митрополією. У 1626–1632 єпископ Галицький, в 1632–1637 — єпископ Пінський і Турівський. У 1633 за дорученням Київського митрополита Й. В. Рутського відправився до Риму до Папи Урбана VIII, щоби відстоювати інтереси унії в умовах загострення боротьби з православ'ям і неприхильного ставлення до Греко-католицької церкви з боку світської влади і римо-католицької ієрархії Речі Посполитої, а також для прискорення процесу прославлення Полоцького архієпископа Йосафата Кунцевича.

Поспішно виконавши цю місію, весною 1636 прибув до Варшави з листами з Ватикану до короля та польських ієрархів з рекомендаціями переглянути «Пункти заспокоєння Русі», видані королем Владиславом IV Вазою, де легалізовувалась Православна Церква в Речі Посполитій, і сприяти діяльності Унійної Церкви. Після смерті Йосифа Велямина Рутського 1637 очолив унійну Київську митрополію. Підтримував курс короля на примирення греко-католиків і православних. У 1639—1640 втретє поїхав до Риму для клопотання про беатифікацію владики Йосафата Кунцевича, також просив папу Урбана VIII дозволу скликати спільний собор православних і греко-католиків з метою створення єдиного руського патріархату в Речі Посполитій. У той час написав біографію Й. В. Рутського, переклав твори Мелетія Смотрицького, заснував у Римі осідок василіян з України й Білорусі при церкві святих Сергія і Вакха, де й був похований.

Посередині церкви розташована вмурована в підлогу нагробна плита з гербом митрополита.

• Мудрий С. Нарис історії Церкви в Україні. — Івано-Франківськ, 1999.
• Рубльова Н. Корсак Рафаїл, світське ім'я — Микола // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 188. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Сапеляк А. Київська церква на Слов'янському Сході. Канонічно-екуменічний аспект. — Буенос-Айрес—Львів, 1999.
• Назарко І. Київські і Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590-1960). – Рим, 1962.

• Плохий С. Н. Папство и Украина. Политика Римской курии на украинских землях в XVI—XVII вв. — К., 1989.
• Парнікоза І. Українські сліди Риму. Частина 1. Русини-українці у вічному місті