Архар
Арха́р (аргалі) — збірна назва кількох рас муфлона (лат. Ovis ammon — вівця бога Аммона), поширених в горах Алтаю, Алатау, Паміру та інших хребтів Середньої і Центральної Азії.
? Козли | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Довжина тіла 1,8 м, висота в холці 1,1 м, довжина хвоста 11 см, вага архара до 200 кг, роги великі, розвинені в обох статей.
Тепер А. поширені переважно у високогірних зонах, але до витіснення їх туди жили і на малих висотах. Архари витривалі, невибагливі, цінні мисливсько-промислові тварини.
Шляхом гібридизації архарів з мериносами в Казахстані виведена велика високопродуктивна гірська порода овець — казахський архаромеринос.
Опис
Архар — пращур диких баранів. Також його вважають предком сучасних домашніх овець. Одним із тих, хто бачив його в Тибеті- Марко Поло. Ці тварини мають гострий зір і нюх. Коли вони відчувають небезпеку або появу хижих звірів — видають різкий крик. Деякі вчені вважають, що вони мають змогу розмовляти між собою за допомогою різних звукових сигналів. У давнину люди часто ішли через гори по стежках, які були прокладені архарами. На даний момент вони взяті під охорону, щоб вчені могли слідкувати за розмноженням цього специфічного виду[1].
Примітки
- Животный мир Азии (російською). Москва: Росмэн. 1997. с. 69. ISBN 5-257-00173-X.
Література
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.