Археологічні інститути в Києві та Одесі

Ідея створення на теренах України археологічного інституту виникла наприкінці XIX століття, проте була втілена в життя лише за доби Української революції 1917—1921. Першим після тривалого підготовчого періоду восени 1918 (дозвіл отримано 1917) на правах приватного навчального закладу з двома відділеннями (археологічним з історією мистецтв та археографічним) створено КАІ на чолі з професором Митрофаном Довнар-Запольським (його наступниками на посаді ректора стали М. Гуля, Сергій Маслов, Федір Шміт), незмінним ученим секретарем була Наталія Полонська-Василенко.

У липні 1920 закрито як самостійний навчальний заклад, підпорядковано ВУАН, піддано кільком реформуванням. З осені 1921 навчання відновилося на археологічно-мистецтвознавчому, історично-літературному, згодом — етнографічному відділеннях. 15 листопада 1922 колегія Головпрофосу надала інституту статус Київських археологічних курсів при кафедрі мистецтвознавства з платним навчанням. У серпні 1924 інститут ліквідовано.

Впродовж існування КАІ в ньому постійно змінювалися не лише кількість відділень, а й концепція його діяльності: з двох перших відділень спочатку виокремився відділ історії мистецтв, пізніше було створено етнографічне відділення. До інституту (дійсними слухачами) приймали юнаків і дівчат, що закінчили вищий навчальний заклад або навчалися на останніх курсах. На першому курсі студенти слухали лекції, на другому — працювали за семінарською системою, третій рік призначався для написання дисертації та захисту її перед науковою радою інституту.

Викладали: Митрофан Довнар-Запольський, Сергій Маслов, Федір Шміт, Василь Базилевич, Олександр Грушевський, Віктор Романовський, Веніамін Кордт, Микола Біляшівський, Борис Язловський та інші, навчалися майбутні відомі учені Лев Динцес, Марія Новицька, Наталя Коцюбинська та ін.

ОАІ відкрито у серпні 1921 (ректор Юліан Оксман, проректор — Сергій Дложевський), згідно з рішенням Одеського губпрофосу, як вищий науково-навчальний та професійно-технічний заклад з двома відділеннями та трирічним курсом навчання для «наукової і практичної» підготовки архівістів, музеєзнавців та культурологів.

Викладачами на археологічному і археографічному відділеннях інституту були Борис Варнеке, Роман Волков, Михайло Болтенко, Олексій Шпаков та інші. Серед студентів інститту — майбутні академіки М. Алексєєв, проф. С. Брейбурт, І. Троїцький та інші.

Здійснено один випуск. 1924 ОАІ розформовано в зв'язку з рішенням створити на базі Одеського інституту народної освіти музейно-бібліотечно-архівний факультет.

• Матяш І. Б. Археологічні інститути в Києві та Одесі// Енциклопедія історії України: у 10 т./ Редкол.: В. А. Смолій (голова). — Т. 1: А - В. — К.: Наукова думка, 2003 . — С. 134.// http://history.org.ua/LiberUA/ehu/1.pdf
• Боровой С. Я. К истории создания Одесского археологического института и его археографического отделения.// Археографический ежегодник за 1978 год. — М., 1979;
• Верба І. В. та ін. Н. Д. Полонська-Василенко: історично-біографічний нарис життя та діяльності// Полонська-Василенко Н. Д. Українська Академія наук: Нарис історії. — К., 1993;
• Нестуля О. Біля витоків державної системи охорони пам'яток культури в Україні. — Полтава, 1994;
• Константинеску Л. Традиційна археографія в курсах Київського археологічного інституту. (Інформативне повідомлення.)// Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії (Київ—Седнів, 18—21 жовт. 1993 р.). — К., 1997;
• Матяш І. Б. Археологічний інститут в Одесі: Втрачені можливості..// Архіви України. — 1998. — № 1- 6;
• Матяш І. Б. Джерельна база історії архівної освіти (Київський археологічний інститут).// Спеціальні галузі історичної науки: Збірник на пошану Марка Якимовича Варшавчика. — К., 1999.
• Матяш І. Б. Перший вищий навчальний заклад архівного профілю в Україні (З історії Київського археологічного інституту) // Український археографічний щорічник. — Вип. 3/4. — К., 1999. — С.264 - 290.