Волков Роман Михайлович

Наукові праці вченого пов'язані переважно з українським та російським фольклором. Досліджував народну драму, казки, билини, вивчав українсько-російсько-польські літературні зв'язки. Літературознавці виділяють працю «Казка. Дослідження з сюжетоскладання народної казки. Т. 1. казки великоруські, українські, біларуські» (1924). З квітня 1924 року по грудень 1925 року Роман Волков був головою етнографічно-діалектологічної секції Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук, про що свідчить звіт за вказаний період про проведення 26-ти засідань. Як керівник цієї секції він працював над організацією музею Степової України. Крім того він вів семінари з матеріальної етнографії та фольклору, українознавства, зі стилістики казок, билин та дум, а також з ткацтва та писанкарства на Чернігівщині. Праця українського дослідника Р. М. Волкова є піонерською роботою, яка в певному сенсі задала загальний напрям семіотичних досліджень всієї проппівської традиції та визначила специфічні риси підходу до вивчення структури казки самого В. Я. Проппа. Написання цієї книги перед 1924 роком, з врахуванням недавніх буремних революційних подій, жахливого білого й червоного терору під час та відразу після громадянської війни, а також першого голодомору в Україні, слід оцінювати як наукову звитяжність. [2][3]

Поряд з фольклором Р. М. Волковивчав творчість Л. І. Боровиковського, В. А. Жуковського, О. С. Пушкіна, Т. Г. Шевченка. У 1940 році взяв участь у створенні підручника та хрестоматії з української літератури для 8-го класу середньої школи.

Є автором 152 наукових публікацій.

Посилань на дослідження Р. Волкова, окрім досить епізодичних, немає, а критика поверхнева. Р. М. Волков окреслив свою задачу досить чітко. Серед фахових зауважень відносно концепції Романа Волкова слід назвати ті важливі дорікання, що їх висловив В. Я. Пропп. Проте залишається ясним одне, що критика пройшла повз головного концептуального ядра праці Романа Волкова. Саме чітке усвідомлення стану справ у вивчення структури казки та фольклору взагалі є однією з важливих особливостей авангардної розвідки вченого. Оцінка ним попередніх робіт як фрагментарних, не систематичних та не повних, без чітко визначених предметних областей та інструментарію досліджень, свідчить не тільки про наявність у нього методологічної рефлексії, але й про те, що серед нарядів, що він їх задавав собі, була також задача подолання цих вад. Він усвідомлював також, що необхідною умовою позитивного вирішення теоретичних задач є критично-заперечувальний перегляд ранішніх підходів до вирішення даного питання.

Задля подолання безсистемності в класифікації Р. М. Волков пропонує своє, достатньо чітке розуміння співвідношення між казковою темою, мотивами та сюжетом, наголошуючи на виявленні інваріанту тематично споріднених казок, в результаті чого можна буде скласти методологічно коректний покажчик казкових мотивів. Дослідник поставив за мету виявити інваріант у варіаціях казкового тексту, що є вкрай плідним методологічним прийомом. Цей дослідник, з огляду на плутанину та фактичну безсистемність у наявний на той час покажчиках казкових мотивів, прагнув провести достатньо просту класифікаційну операцію, довівши наявність в тричленах ABC, CBD та DBF одного спільного члена B. Нетривіальним та новаторським було застосування цього методу до казкового матеріалу, який до цього розподілявся за окремими рубриками досить довільно, без чіткого визначення одиниць, що підлягали класифікації (сюжет, тема, мотив), що до того ж супроводжувалось логічно некоректним перекриттям класифікаційними розрядами один одного. Про це вже говорилося при аналізі класифікаційних систем А. Аарне та С. Томпсона, на мінуси яких вперше в контексті структурного аналізу казки вказав не В. Я. Пропп, а Р. М. Волков.

Особливим моментом оцінки роботи Р. М. Волкова є визначення його впливу на В. Я. Проппа. Прикладом є те, що в своїх працях В. Я. Пропп виділяє такі структурні казкові одиниці, походження яких стає зрозумілим лише після ознайомлення з роботою Р. М. Волкова. Значну кількість казкових епізодів, термінів та навіть посилань на конкретних авторів у працях В. Я. Проппа, присвячених казці, без перебільшення можна вважати використаними в подовження розвитку ідей, закладених в роботі Р. М. Волкова. Це саме ті інваріантні елементи казки, або синтагматичні одиниці, які в інтерпретації В. Я. Проппа через їх трансформацію в семантичні одиниці отримали загальновідомий вигляд функцій актантів, визначених за колами їх дії, котрі потім стали парадигмальними.[4]