Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна
Ната́ля Дми́трівна Поло́нська-Василе́нко (до шлюбу — Меньшова; 31 січня [12 лютого] 1884, Харків, Харківська губернія, Російська імперія — 8 червня 1973, Дорнштадт, Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина) — українська науковиця, історикиня, археологиня, архівістка, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України, докторка історичних наук від 1940 р.
| Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко | |
|---|---|
 Наталія Полонська-Василенко (уроджена Меньшова). Київ. Ательє Козловського і Гааса. 1902 р. | |
| Народилася |
31 січня (12 лютого) 1884 Харків, Харківська губернія, Російська імперія |
| Померла |
8 червня 1973 (89 років) Дорнштадт, Баден-Вюртемберг,  Федеративна Республіка Німеччина |
| Країна |
 СРСР → ФРН |
| Підданство |
 Російська імперія |
| Діяльність | історикиня |
| Alma mater | Київський університет |
| Галузь | історія |
| Заклад | Київський університет, Український вільний університет |
| Звання | старший науковий співробітник, професор |
| Ступінь | доктор історичних наук |
| Батько | Меньшов Дмитро |
| У шлюбі з |
1) Сергій Полонський (1904—1914, розлучення) 2) Микола Василенко (1923—1935, його смерть) 3) Олександр Моргун (1937—1961, його смерть)[1][2] |
 Роботи у Вікіджерелах | |
Її археографічні студії стали одним із джерел розвитку української історичної науки. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсна член Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі.
У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[3].
Біографія
Народилася 31 січня (12 лютого) 1884 року в Харкові, в родині генерала артилерії, військового історика Києва Дмитра Петровича Меньшова[4].
Ще дитиною переїздить до Києва. Навчається у Фундуклеївській жіночій гімназії, що її закінчує 1901 року зі срібною медаллю.
Потому навчається на історично-філологічному факультеті Київських Вищих жіночих курсів, де вже в 1912—1915 роках є асистенткою при кафедрі історії Росії й методики історії. Одночасно викладала історію у кількох київських гімназіях у 1910—1924 роках.
1913 року склала іспит у Державній комісії Київського Імператорського університету Св. Володимира й отримала диплом I ступеня. 1915 року там само склала магістерський іспит з російської історії та 1916 року стала першою жінкою, обраною приват-доцентом університету Св. Володимира. Брала участь у діяльності:
- Київського товариства старожитностей і мистецтв,
- Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва (з 1911 року),
- Київського історичного товариства Нестора-літописця (з 1912 року),
- Таврійської ученої архівної комісії (з 1916 року).
У 1918—1920 роках завідувала музеєм старожитностей Київського університету.
У 1921—1923 роках — викладачка і директорка київської трудової школи № 56.
У 1918—1924 роках — вчена секретарка та викладачка Київського археологічного інституту.
У 1924—1943 роках — співробітниця Всеукраїнської академії наук (ВУАН)[2]. Зокрема у 1926 році призначена на посаду штатної наукової співробітниці ВУАН для окремих доручень.[5]
У 1925—1927 роках — архівна реєстраторка і помічниця ученого архівіста Центрального архіву давніх актів (у 1941—1943 роках його директор[2]). У травні 1926 року — учасниця 1-го Всеукраїнського з'їзду архівістів України[6].
У 1927—1930 роках — професорка Художнього інституту[2].
З 1929 року — член Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України.
У 1929—1934 роках — вчена секретарка Комісії для вивчення соціально-економічної історії України XVIII—XIX ст. З 1930 року — член Археографічної комісії. У травні 1932 року з архівістом М. Тищенком розробила план видання «Архіву Запорізької Січі» у 8-ми томах. З жовтня 1934 року — співробітниця Рукописного відділу Всенародної бібліотеки України.
У 1938—1941 роках — старша наукова співробітниця сектору історії феодалізму Інституту історії України АН УРСР.
У жовтні 1940 року в Москві захистила докторську дисертацію на тему: «Нариси з історії заселення південної України в середині XVIII століття (1734—1775 рр.)» (рос. Очерки по истории заселения южной Украины в середине XVIII века (1734—1775 гг.)), опоненти — О. Оглоблін, Володимир Пічета, Олександр Савич.
У листопаді 1940 року — професорка у Київському державному університеті[2]. Залишилася при німецькій окупації теренів УРСР під час Другої світової війни. 20 жовтня 1941 року очолила Археологічний інститут, а з грудня того ж року і Київський центральний архів давніх актів. На початку 1941 року очолила колектив авторів чотиритомного видання «Історія м. Києва». Від 1942 року — співробітниця Музею-архіву переходової доби м. Києва.
У вересні 1943 року виїхала до Львова, потім емігрувала до Німеччини. Брала участь у діяльності:
- Українського історико-філологічного товариства в Празі (з 1944 року),
- Церковно-археографічної комісії у Львові (з 1944) та Мюнхені (з 1946 року),
- НТШ (від 1947 року),
- Українська вільна академія наук (від 1948 року) та ін.[2].
У 1944—1945 роках — професорка Українського вільного університету в Празі та Мюнхені (1945—1973)[2].
У 1947 році — професорка Православної богословської академії в Мюнхені[2].
У 1945—1972 роках — декан філософічного факультету Українського вільного університету. Дійсна член Українського історичного товариства (США) (1965—1973) і УВУ, а з 1953 року — Міжнародної академії наук в Парижі.
Померла 8 червня 1973 року в Дорнштадті (земля Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина), похована в Дорнштадті[7] в будинку для літніх людей (раніше вважалося, що була похована в Ной-Ульмі, Федеративна Республіка Німеччина[6]).
Праці
- Происхождение и состав Русской правды. В кн.: Русская история в очерках и статьях, т. 1. К., 1910; (рос.)
- Домашний и общественный быт Московской Руси. — К., 1912. — 64 с.; (рос.)
- Историко-культурный атлас по русской истории с объяснительным текстом, вып. 1–3. К., 1913—1914. (рос.)
- Хроніка. Перший Всеукраїнський з'їзд архівних робітників у Харкові // Бібліологічні вісті. — 1926. — Ч. 1 (10). — С. 84–87.
- Історики Запорожжя XVIII в. // Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія: З нагоди сімдесятої річниці життя та п'ядесятих роковин наукової діяльності. — [Збірник Історико-філологічного відділу УАН № 51]. — К., 1927. — С. 811—824.
- Південна Україна р. 1787. (З студій з історії колонізації) // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1929. — Кн. 24.
- Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження Запоріжжя. У кн.: Нариси з соціяльно-економічної історії України: Праці комісії соціяльно-економічної історії України, т. 1. К., 1932.
- Очерки по истории заселения южной Украины в середине XVIII века (1734—1775 гг.), 1940. (рос.)
- До історіографії Запоріжжя ХVIII століття (Леклерк і Болтін). «Записки Історичного і Філологічного відділення Львівського державного університету» (Львів), 1940, т. 1.
- Київ часів Володимира і Ярослава, 1944.
- Хмельниччина, 1947.
- Палій та Мазепа, 1949.
- Історія Української Церкви, 1949.
- Теорія 3-го Риму в Росії протягом XVIII і XIX ст., 1952 р.
- До історії повстання на Запоріжжі 1768, 1952.
- Процес Центра Дій, 1955.
- The Setlementof the Southern Ukraine (1750—1775); (англ.)
- The Annales, УВАН, IV—V, 1955. (англ.)
- Професор д-р О. Оглоблин. Вісник Організації оборони чотирьох свобод України, 1955.
- Українська Академія Наук, т. 1–2, Мюнхен, 1955—1957 рр.
- Особливості Української Православної Церкви, 1959.
- Гетьман Мазепа та його доба, 1959.
- Заселення Південної України XVIII ст., т. Ч. 1—Ч. 2, УВУ, 1960.
- Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків // Записки НТШ. (Париж—Чикаго). — Т. 173. — Мюнхен, 1962. — С. 7–112.
- Перші віки християнства на Україні, 1963.
- Дві концепції історії України і Росії. УВУ — Мюнхен, 1964. Перевидання 1967 року англійською мовою.
- Ukraine-Rus and Western Europe in 10th-13th Centuries, 1964. (англ.)
- Історичні підвалини УАПЦ, 1964.
- Запоріжжя ХVIII століття та його спадщина, т. 1—2. Мюнхен, 1965—1967. (т. 1.)
- Видатні жінки України, 1969.
- Українська історіографія, Мюнхен, 1971.
- Український Вільний Університет (1921—1971), 1971.
- Історія України. — Мюнхен, 1972—1976 рр.; 1992 р. — Т. 1. — 640 с.; — Т. 2. — 608 с.
- Революція 1917: спогади // Український історик. — 1988, № 1–4; — 1989, № 1–3.
- Наталія Полонська-Василенко. «Спогади» / упор., автор вступ. статті Валерій Шевчук. — К. : Києво-Могилянська академія, 2011.
та ін.
Ушанування пам'яті
На честь Наталі Полонської-Василенко в кількох населених пунктах України названі вулиці.
Примітки
- Наталія Полонська-Василенко — в ім'я науки, всупереч усьому
- Кубійович, 1970, с. 2198..
- Найвідоміші жінки давньої та сучасної України
- Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна
- Від упорядника. Постійна комісія УАН — ВУАН для складання Біографічного словника діячів України. 1918—1933. Документи. Матеріали. Дослідження / Авт.-упор. С. М. Ляшко. — К.: НБУВ, 2003. — 688с.
- Верба, 2011, с. 356–357..
- Український некрополь: Могила Наталії Полонської-Василенко – Лікбез. Процитовано 11 січня 2017.
Джерела
- Білокінь С. І. Н. Д. Полонська-Василенко — історик, філософ, біограф // Книжник. — 1991. — № 4.
- Верба І. В. Археографічна діяльність Н. Д. Полонської-Василенко. — К., 1996.
- Верба І. В. Життя і творчість Н. Д. Полонської-Василенко (1884—1973). — К., 2000. — 340 с.; Ніжин, 2008.
- Верба І. В. «Запорізька матка»: Н. Д. Полонська-Василенко: Короткий нарис життя та діяльності // Старожитності. — 1992. — № 20.
- Верба І. В. Н. Д. Полонська-Василенко // Київська старовина. — 1993. — № 5.
- Верба І. В. Н. Д. Полонська-Василенко: Сторінки життєвого та творчого шляху // «УІЖ». — 1993. — № 7–8.
- Верба І. В. Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 356–357. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Верба І. В. Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна // Сайт Інституту історії України Національної академії наук України
- Верба І. В., Водотика С. Г. Документи архівосховищ України про життєвий і творчий шлях Н. Д. Полонської-Василенко // «Архіви України». — 1993. — № 4–6.
- Верба І. В. та ін. Н. Д. Полонська-Василенко: Історично-біографічний нарис життя та діяльності. // Полонська-Василенко Н. Д. Українська академія наук: Нарис історії. — К., 1993.
- Винар Л. Професор Н. Полонська-Василенко і Українське Історичне Товариство // Український історик. — 1969. — № 1–3.
- Винар Л. Матеріяли до біографії проф. Наталії Полонської-Василенко // Український історик. — 1983. — № 2–4.
- Полонська-Василенко Наталія // Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк, 1970 ; Львів : Молоде життя, 1996 — Т. 6 — С. 2198. — ISBN 5-7707-6833-9.
- Мазур І. Д., Водотика С. Г. Н. Д. Полонська-Василенко як історик Запоріжжя. // Шляхи розвитку слов'янських народів: Актуальні проблеми історії, вип. 2–3. К., 1992.
- Наталія Полонська-Василенко. Спогади / упор. Валерій Шевчук. — К., 2011. — 592 с.
- Оглоблин Олександер. Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко (З нагоди 85-ліття). — В кн.: Полонська-Василенко Н. Д. Видатні жінки України. — Вінніпег — Мюнхен: Накладом Союзу українок Канади з Фундації ім. Наталії Кобринської, 1969. — С. 9–16.
- Омельченко В. Наталія Полонська-Василенко (З нагоди 85-ї річниці з дня народження і 60-ї річниці науково-академічної діяльності) // Український історик. — 1969. — № 1–3.
- Пазуняк Н. Постать великої ученої // Свобода. — 1983. — 8–10 листопада.
- Портнов А. Історії істориків. Наталія Полонська-Василенко
- Ульяновський В. І. Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко-Моргун: Сторінками життєпису // Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. — Т. 1. — К., 1995. — С. V–LXXXVIII.