Архів естонського фольклору

У 1940 році Архів був перетворений у відділ фольклору Державного музею літератури. У період німецької окупації відбулася чергова зміна, в результаті якої архів став частиною Тартуського університету, а державний музей літератури припинив існувати. У 1944 році, коли в Естонії була відновлена радянська диктатура, структура архіву знову повернулася до стану 1940-го року.[4]

Після війни і приєднання Естонії до СРСР, політичне, соціальне і культурне життя країни значно змінилося. Ідеологічна складова вплинула не тільки на вже зібрані колекції, але і на підхід до вивчення фольклору в майбутньому.

Згідно нового курсу, Якоб Гурт вважався буржуазним дослідником, внесок Оскара Лоорітса у формування архіву був визнаний таким, що «не мав цінності», а його ім'я було вилучено з наявних матеріалів. Фонди архіву зазнали жорсткої цензури в 1945-1952 роках. Більшу частину перевірки та редагування матеріалів проводили самі працівники архіву. В першу чергу цензурували пісні і жарти, що відображали негативне ставлення до радянської ідеології. Цензура вплинула і на доступність інформації. Матеріали з тем, які суперечили ідеологічним установкам, були недоступні для вивчення.[5]

Архів естонського фольклору був реорганізований у 1995 році після відновлення незалежності Естонії. До 2000 року всі великі колекції фольклору, що раніше належали різним інститутам були перенесені в Архів.

Нині працівники архіву проводять консультації для етнографів, антропологів і дослідників з інших областей наук з усього світу.[3] Також Архів проводить кампанію з оцифрування матеріалів з колекції, розширюючи файловий архів Естонського Літературного музею «Kivike».

У АЕФ міститься 31 колекція рукописів, це близько 1,5 мільйона сторінок. Найбільш цінними вважаються колекції Якоба Гурта (1838-1907) і Маттіаса Йоганна Айзена (1880-1934). Всі 162 рукописних томи фольклорної колекції Якоба Гурта доступні в відсканованому вигляді в базі даних «Кivike».

Колекція естонських народних пісень і мелодій до них, зібрана Оскаром Калласом (1868-1946) за допомогою Естонського Студентського Товариства між 1904 і 1916 роками також доступна на «Kivike» і налічує 13,139 народних пісень.[6]

Колекція архіву також містить фотопластинки, які вийшли з ужитку в першій половині двадцятого століття. Станом на 2016 рік колекція архіву налічує 17,993 чорно-білих фотографій, 8,075 кольорових фотографій і 33,137 цифрових фотографій.[7] Фотоколекція містить зображення матеріалів та пейзажів, пов’язаних з народними традиціями.

Аудіоколекція архіву містить грамплатівки, касети і воскові циліндри. Перші аудіозаписи були зроблені в 1912 і 1914 роках фінським фольклористом А. О. Вяйсяненом (1890-1969) Основними носіями інформації є DAT-касети та мінідиски, що використовують з 1995 року, а також карти пам'яті, які почали використовувати з 2000 року. Яан Тамм, звукооператор Архіву, з 1992 року оцифровує старі аудіозаписи.[2]

Відеоколекція Архіву налічує 1,377 фільмів і відео, записаних на кінострічки, відеокасети з 1980-х, матеріал у форматі Mini DV і на картах пам'яті. Ці матеріали описують і відображають традиції естонців та інших етнічних груп. Наприклад, відеоколекція складається із записів музичних виступів, які відбувалися як у невимушених обставинах, так і у форматі номерів на фольклорних фестивалях. Загалом ця колекція складається з шести серій: аналогові відеозаписи, цифрові записи на касетах, цифрові записи у форматі файлів тощо.[8]

У 2008 році була створена мультимедіа-колекція. Вона містить цифровий матеріал, наприклад, електронні листи і презентації, які не можна зарахувати до інших розділів Архіву. [2]