Семінарія

В Російській імперії (Північно-східній Росії) семінарії (архієрейські школи) почали засновуватися на початку XVIII століття, зазвичай при архієрейських будинках; були переважно становими навчальними закладами для синів духовенства і не мали спочатку на меті підготовку обов'язково священнослужителів, зважаючи на певну нестачу місць для кліриків.

В XVIII столітті повний курс, що був далеко не скрізь[1], міг займати 8 років за наступними ступенями («класах»): фара (або аналогія), інфіма, граматика, синтаксима, піїтика, риторика, філософія, богослов'я. В основі всієї системи навчання лежало досконале оволодіння латинською мовою; всі інші знання давалися попутно, з читання латинських текстів. Поступове введення грецької почалося в кінці XVIII століття, за митрополита Московського Платона (Левшина). Під впливом митрополита Філарета (Дроздова) в XIX столітті відбувався поступовий відхід від латинський схоластики.

За визначенням статуту 1884, семінарії представляли собою «навчально-виховні заклади для приготування юнацтва до служіння православній церкві». Семінарії знаходилися під загальним управлінням Святішого Синоду, перебували в безпосередньому віданні єпархіальних архієреїв, які мали спостерігали за викладанням, за вихованням учнів і за виконанням правил статуту в загалом.

Семінарії утримувалися на кошти Св. Синоду і на допомогу, що відпускаються з державної скарбівні. Безпосереднє управління семінарією належало ректору, інспекторові і правлінню, що мали збори педагогічні та розпорядчі.

У семінарії приймали молодих людей православного віросповідання з усіх станів. Переважне значення в навчальному курсі семінарій займали богословські науки, але в значному обсязі викладалися і науки загальноосвітні, що входять в курс класичних гімназій.

До кінця 1870-х років випускники семінарій мали вільний доступ до вищих навчальних закладів, нарівні з гімназистами. Потім доступ цей був закритий; згодом (наприкінці XIX століття) найкращим з випускників було дозволено вступати в Томський та Юр'ївський університети.

Навчання в семінаріях було безкоштовним, причому сиріт та дітей бідних батьків приймали на казенне утримання. Найкращі вихованці семінарій після закінчення курсу вступали до духовних академій; велика частина вихованців призначалася єпархіальним начальством на місця священно- та церковнослужителів або на посади вчителів і наглядачів в духовно-навчальні заклади.

На початок XX століття в Російській імперії існувало 55 духовних семінарій, в яких навчалися близько 18 тисяч осіб.

• Дієцезіяльна місійна семінарія Redemptoris Mater Київсько-Житомирської дієцезії
• Дієцезіяльна Вища семінарія Найсвятішого Серця Ісуса Київсько-Житомирської дієцезії
• Вища духовна семінарія Львівської архидієцезії в Брюховичах
• Дієцезіяльна Вища семінарія Святого Духа Кам'янець-Подільської дієцезії м. Городок, Хмельницька область

• Львівська духовна семінарія Святого Духа
• Дрогобицька духовна семінарія блаженних священномучеників Северина, Віталія та Якима
• Івано-Франківська духовна семінарія святого священномученика Йосафата
• Тернопільська вища духовна семінарія імені Патріарха Йосипа Сліпого
• Київська Трьохсвятительська духовна семінарія

• Київська православна богословська академія (бакалаврат 4 роки, магістратура 2 роки, аспірантура 3 роки)
• Волинська православна богословська академія
• Дніпровська духовна семінарія
• Львівська православна богословська академія
• Рівненська духовна семінарія

1. Волинська духовна семінарія (1796—1964, з 1991)
2. Київська духовна семінарія (1814—1918, з 1989)
3. Одеська духовна семінарія (1838—1920, з 1945)
4. Полтавська Місіонерська Духовна Семінарія (1776—1797, 1862—1918, з 2007)
5. Почаївська духовна семінарія (1925—1939, з 1991)
6. Таврійська духовна семінарія (1869—1918, з 2006)
7. Харківська духовна семінарія (1734—1917, з 1996) 8.Сумська духовна семінарія ( з 2015 )

• [[Українська Теологічна семінарія (М. Вінниця)
• Українська євангельська теологічна семінарія (з 1992)
• Семінарія Практичного Богослів'я (м. Коростень, Житомирська область)