Арістід Квінтіліан

Трактат про музику зберігся в 56 рукописах переважно XIV—XV століття (один рукопис датовано кінцем XII століття). Датування трактату утруднено: terminus post quem — (критично) згадуваний Арістідом Цицерон[4], terminus ante quem — Марціан Капелла, що цитує Арістіда в 9-ій книзі свого трактату «Про одруження Філології та Меркурія». За американським ученим Т. Матісеном, який глибоко досліджував рукописні джерела, науковий метод і музично-теоретичне вчення Арістіда, трактат написано в кінці III — початку IV ст. н. е.[5]

Трактат Арістіда, що складається з прологу, трьох книг і епілогу, несхожий на звичайний підручник гармоніки. Незвичайність його в химерному поєднанні, з одного боку, звичного для цього жанру специфічно наукового огляду категорій музики (очевидна спадкоємність із наукового традицією Аристоксена), з іншого боку, її розширеного філософсько-етичного (не без впливу «Діалогів» Платона) обговорення.

У першій книзі, окрім загальновідомих відомостей про інтервали і роди мелосу, Арістід дає власну класифікацію музики і розвиває вчення про 15 ладів (дав.-гр. τρόποι нарівні з п'ятьма базовими в це число входять їх гіпер- і гіповаріанти) і ладові метаболи. Нотація ладових звукорядів Арістіда аналогічна відомій нам за таблицями Аліпія. Вчення про ритм і метр виявляє паралелі з Арістоксеном, але також із Гефестіоном і Діонісієм Галікарнаським. Цінними є також (рідкісні для античності) елементи вчення про мелодію і зв'язок її з віршем (відоме як мелопея).

Друга книга Арістіда досліджує питання музичного виховання, головним чином в аспекті впливу музики на душу людини. Основні джерела музичної етики Арістіда — Платон, Арістотель і Плутарх. У третій книзі вводиться піфагорійська музична арифметика (зокрема коротко викладається поділ монохорду), яку Арістід вписує в контекст неоплатонічної онтології.

Трактат Арістіда не був відомим у середньовічній Європі (тільки в тій мірі, в якій вчені музиканти переказували розділи з Марціана). Певний інтерес до нього виник в епоху Відродження (вперше — в трактатах Ґафурі й Салінаса) і бароко (Мерсенн, Кірхер). Після фундаментальної публікації Мейбома (1652, з латинським перекладом і коментарем) Арістід зайняв почесне місце в пантеоні давніх мислителів про музику. В наші дні музичний трактат Аріистоксена перекладено англійською (двічі) і німецькою мовами.

• Aristidis Quintiliani De musica libri tres // Antiquae musicae auctores septem, ed. M. Meibom. — Vol. II. — Amst., 1652. — PP. 1-164 (редакція грец. тексту з перекладом і коментарем латиною).
• Winnington-Ingram R. P. Aristidis Quintiliani De musica libri tres. — Lipsiae, 1963 (нова редакція грец. оригіналу).

Переклади

• Aristeides Quintilianus von der Musik, eingeleitet, übersetzt und erläutert von R. Schäfke. — B., 1937 (переклад німецькою з коментарем, без грецького оригіналу).
• Mathiesen T. J. Aristides Quintilianus on Music in Three Books. — New Haven, CT, 1983 (англ. переклад без грец. оригінала, з урахуванням виправлень редакції Віннінгтона-Інграма).
• Aristides Quintilianus. De musica // Barker A. Greek Musical Writings. — Vol. II: Harmonic and Acoustic Theory. — Camb., 1989. — PP. 392—535 (ще один переклад англійською).
• Аристид Квинтилиан. О музыке, II, 1—5 / вступ. статья Н. В. Лямкиной, пер. Н. В. Лямкиной и Т. Г. Мякина) // ΣΧΟΛΗ. Философское антиковедение и классическая традиция. — Т. 6, вып. 1. — Новосибирск: Центр изучения древней философии и классической традиции, 2012. — С. 144—156. (рос.)

Дослідження

• Лосев А. Ф. История античной эстетики. Последние века. — Кн. I. — М.: Искусство, 1988. — С. 319—324. (рос.)