Аускультація

Аускульта́ція (лат. ausculto — вислухую) — метод дослідження, що полягає у вислухуванні звукових явищ, що виникають в організмі людини і тварин.

Лікар проводить аускультацію за допомогою фонендоскопа.

Аускультацію здійснюють шляхом прикладання вуха до поверхні тіла (безпосередня аускультація) або за допомогою спеціальних інструментів — стетоскопа, фонендоскопа.

Методику опосередкованої аускультації стетоскопом розробив Рене Лаеннек на початку XIX століття.

Аускультація є важливим методом дослідження легень, серця й судин та діагностики їх захворювань.

Правила аускультації легень:

• Грудна клітка пацієнта має бути оголена. Приміщення тепле. У приміщенні має бути тиша.
• Положення хворого в залежності від стану. Стоячи. Сидячи. Лежачи.
• Розташування лікаря і пацієнта має бути таке, що забезпечує паралельні повітряні потоки.
• Пацієнт дихає напіввідкритим ротом, робить 3 — 4 вдихи, видихи, потім 10 — 20 сек. відпочиває.
• Під час аускультації обстежуваному слід запропонувати зробити кілька глибоких вдихів, покашляти.
• Стетоскоп і фонендоскоп щільно прилягає до тіла пацієнта. Аускультацію проводять на симетричних ділянках грудної клітки, по топографічних лініях, міжребір'ях, починаючи з передньої поверхні.
• Попереду обминаючи проєкцію серця, ззаду при максимально розвернутих лопатках.
• При аускультації оцінюють наявність шумів як на вдиху, так і на видиху; оцінюють їх тривалість.
• Описуючи аускультативну картину спочатку характеризують основні, а потім додаткові дихальні шуми. Серед основних дихальних шумів розрізняють: везикулярне та бронхіальне дихання.