Ачалов Владислав Олексійович

Ача́лов Владисла́в Олексі́йович (*13 листопада 1945, село Атамаш Арського району Татарської АРСР — † 23 червня 2011, Москва) — радянський воєначальник, заступник міністра оборони СРСР, чотирнадцятий Командувач ПДВ СРСР (січень 1989 — грудень 1990), генерал-полковник (1989), з 1991 — в запасі.

Ачалов Владислав Олексійович
Народження	13 листопада 1945(1945-11-13) село Атамаш Арського району Татарської АРСР СРСР
Смерть	23 червня 2011(2011-06-23) (65 років) Москва хвороба
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	танкові війська, повітряно-десантні війська,
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації і Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського
Роки служби	1966—1991
Партія	КПРС
Член	ЦК КПРС
Звання	Генерал-полковник
Командування	Командувач Повітряно-Десантних Військ СРСР, Заступник командувача військами Ленінградського військового округу, командувач армії, командир дивізії
Війни / битви	Чорний січень і 1993 Russian constitutional crisisd
Інше	«Я скажу вам правду»
Автограф
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР) Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані»
Ачалов Владислав Олексійович у Вікісховищі

Закінчив Казанське танкове Червонопрапорне училище ім. Верховної Ради Татарської АРСР (1966), Військову академію бронетанкових військ (1973), Військову академію Генерального штабу Збройних Сил СРСР ім. К. Є. Ворошилова (1984).

Службу у військах почав командиром танкового взводу, потім був командиром танкової роти. З 1973 року (після закінчення Військової академії бронетанкових військ) — в Повітряно-десантних військах: заступник командира полку, в 1974 році — командир парашутно-десантного полку, з 1977 року — заступник командира повітряно-десантної дивізії, з 1978 року — командир повітряно-десантної дивізії.

З 1984 року (після закінчення Військової академії Генерального штабу) заступник командувача танковою армією, командувач танковою армією, начальник штабу, перший заступник командувача військами Ленінградського військового округу. З січня 1989 року по грудень 1990 року — Командувач Повітряно-Десантних Військ. У січні 1990 року був координатором військової операції в Баку.

З грудня 1990 року по вересень 1991 року — заступник міністра оборони СРСР.

У серпні 1991 — член ДКНС.

У вересні — листопаді 1991 знаходився у розпорядженні міністра оборони СРСР, потім звільнений в запас.

З серпня 1992 — керівник аналітичного центру при голові Верховної Ради РФ.

В дні жовтневих подій 1993 виступив на стороні Верховної Ради РФ.

«В. о. президента» О. В. Руцькой призначив його міністром оборони РФ; це рішення затвердила Верховна Рада Росії. На його наказ Збройним Силам РФ йти на захист Верховної Ради не відгукнувся практично ніхто з солдатів, офіцерів і генералів.

4 жовтня 1993 арештований, в лютому 1994 — звільнений по амністії.

З серпня 1995 — співголова Всеросійських офіцерських зборів. У 1999 балотувався в Державну Думу РФ від Руху на підтримку армії. Входив в оргкомітет руху «Рух за підтримку армії» (до 2000). Займався військово-патріотичною роботою. З 2003 — голова Всеросійського Союзу суспільних об'єднань ветеранів десантних військ «Союз десантників Росії».